У катакомбах | Служба зовнішньої розвідки України
                









У катакомбах

До літопису Великої Вітчизняної війни Одеса вписала одну з найбільш яскравих сторінок. Героїчна оборона міста, що здивувала весь світ, назавжди збережеться в пам’яті як приклад самовідданості, мужності, стійкості радянських людей у боротьбі за свободу й незалежність своєї Батьківщини.Битва за Одесу розгорнулася в найбільш важкий, початковий період війни. Рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача 19 серпня 1941 року створено Одеський оборонний район на чолі з контр-адміралом Г.В.Жуковим.

Бійці та командири Червоної Армії самовіддано захищали кожен метр рідної землі. Місто оточили кільцем перепон. Сто тисяч жителів брали участь у будівництві оборонних споруд. Понад 40 тисяч стали ополченцями. На підприємствах налагодили виробництво зброї та боєприпасів.
Попри п’ятиразову перевагу в живій силі й техніці, 300-тисячне вороже військо протягом 73 днів “тупцювало” під стінами міста. Нечувану хоробрість виявили бійці полку морської піхоти під керівництвом ветерана громадянської війни Я. Осипова, полку Приморської армії, яким командував С. Серебров. Близько 160 тисяч загарбників знайшли свою смерть на полях під Одесою. І лише після того, як було віддано наказ, Червона Армія залишила місто.
Увечері 16 жовтня 1941 року перші ворожі частини увійшли в обласний центр.
Одесу разом із територією від Південного Буга до Дністра Гітлер подарував своїм румунським союзникам. Загарбники створили на цих землях губернаторство, яке назвали Трансдністрія. У перші ж дні окупації Одеси там з’явилася румунська таємна поліція – сігуранца. Вона всюди насаджувала свою агентуру, стежила за людьми, які викликали в неї підозру. Та ще до появи окупантів у місті за участю органів держбезпеки було створено патріотичне підпілля, сформовано розвідувально-диверсійні загони та групи.
На відміну від північних регіонів країни, де підпільники й партизани могли ховатися в лісах, навколо Одеси лежав голий степ. Однак на околицях міста було багато шахт і каменярень, де добували черепашник для потреб будівництва. Знамениті одеські катакомби й стали основною базою одеських підпільників.
Серед них особливе місце займав загін капітана держбезпеки Володимира Молодцова – співпрацівника зовнішньої розвідки, який у підпіллі був відомий як Бадаєв Павло Володимирович.
Молодцов Володимир Олександрович народився 5 червня 1911 року в Сасово на Рязанщині. Змолоду працював у Підмосков’ї на вугільних підприємствах. Був чорноробом, слюсарем, вибійником. На початку 30-х років став позаштатним кореспондентом газети “Комсомольская правда”. Після закінчення у 1934 році Московського інженерно-економічного інституту, його рекомендували на службу в органи державної безпеки. Здобувши освіту в спеціальній школі, він працював в управлінні НКВС по м. Москві та Московській області, а в березні 1941-го Молодцов В.О. перейшов до розвідувального підрозділу. На початку війни його разом з іншими досвідченими оперативниками ввели в Особливу групу при наркомі держбезпеки.
У липні того ж року Молодцова направили до Одеси організовувати розвідувально-диверсійний загін.
Місцеві партійні та радянські органи надали в його розпорядження людей, які добре знали катакомби та навколишні селища. Загін Бадаєва-Молодцова спочатку складався з 28 осіб, згодом збільшився до 65. Комендантом підземного гарнізону Бадаєв призначив десятника Нерубайських шахт Івана Микитовича Клименка. Він партизанив у цій місцевості в роки громадянської війни та іноземної інтервенції. Клименко став у загоні також головним спеціалістом із мінно-підривної справи.
Ядро формування складали співробітники одеського управління НКДБ. Особливої уваги вони надавали організації розвідки в місті та підтриманню зв’язку із загоном. Міську групу очолив Яків Гордієнко. До групи зв’язківців при командирові загону ввели розвідницю Тамару Межигурську, яка приїхала до Одеси разом із Молодцовим.
Загін поділявся на підземну та наземну групи. Приблизно дві третини бійців перебували в катакомбах, решта діяла в Одесі та передмістях. Готуючись до роботи в підпіллі, Молодцов подбав також про організацію розвідки на узбережжі: на Великому Фонтані діяла група, яка складалася з рибалок.
Від початку окупації Одеси загін Молодцова-Бадаєва нападав на ворожі частини. Поблизу села Нерубайське загін атакував колону румунської піхоти. Декількох солдат та одного офіцера в сутичці було вбито. Молодцов розумів, яке значення для піднесення бойового духу має успіх першого бою. Про нього говорили знову та знову, згадували окремі епізоди. Він також розумів, наскільки важливо вже в перших сутичках діяти активно. Постійний наступ, атака, пошук слабких місць ворога й удари по них – цю тактику Молодцов взяв на озброєння і дотримувався неї під час проведення бойових операцій.
Протягом трьох місяців 1941 року загін провів шість бойових операцій. Групи Павла Пустомельника, Івана Іванова, Костянтина Зелинського пустили під укіс ешелон з живою силою ворога.
На початку листопада у місті зник начальник одеської поліції Іон Попов.
У середині цього ж місяця Молодцову повідомили про прибуття в Одесу потяга, що мав доставити з Бухареста нову адміністрацію. Поблизу станції Застава, через яку прямував ешелон, підпільники влаштували засідку. Поїзд підірвали. Під його уламками загинуло близько 300 німецьких та румунських чиновників, що дістали призначення на посади в офіційних установах губернаторства Трансністрія. Духовий оркестр, що мав зустрічати гостей на станції Одеса-Головна, так і не заграв урочистого маршу: комендантові вокзалу надійшло повідомлення про катастрофу, що сталася неподалік від Одеси.
На перегоні Одеса-Роздільна підривники пустили під укіс ще чотири ешелони з військами та бойовою технікою: загинуло понад 250 ворожих офіцерів та солдат.
Розвідники наземної групи за допомогою місцевих жителів добували відомості про розташування військових частин, місцезнаходження складів зброї, боєприпасів та продовольства, берегову та протиповітряну оборону міста, пересування військ, а також про міську адміністрацію та агентуру ворога. Ця інформація регулярно надходила до катакомб. Там її опрацьовували й найбільш важливу надсилали до Центру. Зрозуміло, сеанси зв’язку були пов’язані з великим ризиком, адже радіохвилі під землею не проходять, тому антену доводилося виносити на поверхню – туди, де степ постійно прочісували жандармські патрулі. Радист загону Іван Неізвєстний чітко виконував свої обов’язки, інформація своєчасно доходила за призначенням.
У Центрі дані партизанської розвідки розшифровували, згруповували, аналізували, перетворюючи їх на повідомлення, зведення, інформаційні бюлетені. Потім вони надсилались далі – в управління розвідки, Генеральний штаб. Можна навести приклад реалізації розвідінформації, коли була знищена велика база пального неподалік Первомайська Миколаївської області. Це була дуже велика база, яка постачала пальне для окремої ділянки фронту. Вона була добре замаскована, але її будівництво не залишилось поза увагою розвідників загону Молодцова-Бадаєва. Тільки-но роботи на об’єкті завершилися, до Центру надійшло відповідне повідомлення. Радіограму кореспондента № 12 (під цим номером у Центрі значився Молодцов) передали до штабу авіації, який здійснив бомбардування і німецька база перестала існувати .
Взаємодія авіаторів та підпільників давала відчутний ефект. Під час одного з рейдів околицями міста Яків Гордієнко помітив пожвавлення у військовому гарнізоні на Пересипі. Спостерігаючи за цим об’єктом, він помітив колону автомашин з гарматами, яка виїхала в напрямку Миколаєва. Яків негайно повідомив свого командира, той передав інформацію до Москви. Бомбардувальники не схибили: колону було знищено.
Частину інформації, що надходила до Молодцова, реалізовували на місці. Бойові групи загону нищили жандармські пости, підпалювали військові об’єкти, складські приміщення, псували зв’язок, руйнували шосейні шляхи, завдавали збитків автотранспорту.
Помітним актом відплати окупантам став підрив військової комендатури під час проведення там наради. Під уламками будинку загинуло 140 офіцерів, серед яких був комендант міста Глогуяну, префект поліції генерал Давилу, інші військові та поліцейські чини.
Наприкінці грудня 1941 року розвідники дізналися, що в Одесу має прибути ешелон із німецькими вояками, яких мали потім переправити до Севастополя. На перегоні Дачна – Застава цей ешелон висадили в повітря.
Окрім бойових дій підпільники розповсюджували антифашистські листівки та зведення Інформбюро Радянського Союзу.
Володимир Олександрович розумів важливість контактів з іншими загонами опору, що діяли в Одесі та на її околицях. Москва доручила Бадаєву встановити зв’язок з резидентурою Івана Кудрі. З цією метою планувалося відрядити до Києва двох членів загону під приводом пошуку сировини для пивоварні. Але вони спізнилися: Кудрю на той час уже заарештували гестапівці.
Діяльність розвідувально-диверсійного загону Молодцова-Бадаєва дедалі розгорталася: з жовтня 1941 по червень 1942 року бадаєвці та інші загони відволікали на себе близько 16 тисяч ворожих солдат, серед них були жандарми і вояки СС. Окупанти робили все, щоб знищити підпільників. Румунські сапери позамуровували виходи з катакомб, але партизани за допомогою місцевих жителів розбирали завали або ж знаходили нові виходи. Фашисти вдавалися до крайніх заходів: вони закачували до катакомб отруйний газ. Усім, хто перебував під землею, загрожувала смертельна небезпека. Але підпільники переходили до безпечних шахт, навчилися відводити гази в порожні штольні.
Гестапівці та румунська сігуранца вдавалися до репресій: “Одеська газета” (орган окупаційної адміністрації), ледь не щономера повідомляла про польові суди та вироки радянським патріотам. До лютого 1942 року фашисти знищили в Одесі близько 100 тисяч громадян.
Каральні органи, розшукуючи підпільників активно використовували свою агентуру. Їм вдалося натрапити на людей, які мали зв’язок з підпіллям. Розпочались провали і в бадаєвців. Один із зрадників вивів окупантів на їхню конспіративну квартиру. Дев’ятого лютого туди прийшли командир загону та його зв’язковий Яша Гордієнко. За квартирою вже спостерігала контррозвідка ворога. Молодцова-Бадаєва й Гордієнка схопили.
Занепокоєні відсутністю командира, в штабі загону вирішили послати на пошуки Бадаєва зв’язкову – Тамару Шестакову. Не побачивши умовного сигналу у вікні конспіративної квартири, Тамара туди не пішла, але вороги, які чекали “гостей” у засідці, помітили її. Таємне спостереження за підпільницею дало змогу контррозвідці виявити адреси й заарештувати ще декількох членів групи. Протягом лютого – березня 1942 року була заарештована значна кількість підпільників групи Бадаєва.
Для Володимира Олександровича та його побратимів почався найбільш важкий та болісний етап боротьби. Заарештованих піддавали жорстоким тортурам, але підпільники вперто мовчали. Бадаєв проаналізував обставини провалу й “вирахував” ім’я того, хто їх зрадив: це міг бути тільки Бойко. Висновками командир поділився з іншими заарештованими членами групи, які змогли передати цю інформацію на волю. Ім’я зрадника стало відомим у загоні. Під час відходу фашистів з Одеси Бойко-Федорович намагався втекти разом із окупантами, але був затриманий і справедливо покараний.
Серед документації, яку окупанти не встигли вивезти з Одеси, була й “Справа Бадаєва та його організації”. Матеріали свідчать, що вороги так і не дізнались про справжнє ім’я патріота. Ані побиття, ані витончені тортури не зламали його.
Двадцять дев’ятого травня 1942 року заарештованим підпільникам оголосили вирок. У ньому, зокрема, говорилось:
“Військово-польовий суд, розглянувши справу учасників групи, яких звинувачують у веденні підривної терористичної діяльності, шпигунстві й укритті зброї та амуніції, ухвалив засудити:
Бадаєва Павла Володимировича, Гордієнка Якова, Гофмана Артура, Волкова Семена, Музиченка Миколу, Музиченка Івана, Сеніна Григорія, Милдна Петра, Шевченка Павла, Межигурську Тамару, Шестакову Тамару, Свєтлова Михайла, Бунякова Михайла – до розстрілу, Хорошенка Олексія – до вічної каторги, Козюбенка Григорія – до 20 років каторжних робіт, Юдіна Микиту і Гофмана Вітольда – до 10 років каторжних робіт”.
За виконання спеціального завдання у тилу ворога, виявлені відвагу й героїзм Володимирові Олександровичу Молодцову Указом Президії Верховної Ради СРСР присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Розвідники й бійці його загону нагороджені різними бойовими орденами. Їхніми іменами названо вулиці Одеси, пароплави. Біля пам’ятника Невідомому матросові розташовані надгробні камені В.О.Молодцова та його зв’язкового Я.Гордієнка.

Олександр Волошин, Олександр Білогоров


««««