У період реорганізації розвідки

1959 рік став визначальним для підрозділів зовнішньої розвідки в Україні. У центральному апараті радянської зовнішньої розвідки прийняли рішення про створення Першого управління КДБ при Раді Міністрів УРСР на базі 1-го відділу. На чолі новоствореного управління поставили Прокопа Демидовича Савчука, який до цього керував обласним управлінням КДБ у Закарпатті. У підрозділах зовнішньої розвідки йому раніше не доводилося працювати. Але вибір його кандидатури обумовлювався тим, що П. Савчук упродовж тривалого часу займався організацією роботи по лініях розвідки і контррозвідки у непростому прикордонному регіоні, застав події 1956 року в Угорщині, коли закордонна агентура розвідки активно використовувалася для добування необхідної інформації, і він впевнено тримав на контролі всі питання, які ставилися керівництвом ПГУ. Зрештою, він ще раніше зарекомендував себе хорошим управлінцем і організатором. Тому його ділові і професійні якості ніхто під сумнів не ставив, і він невдовзі на практиці довів свою здатність вміло керувати одним із найбільших і найвагоміших республіканських підрозділів розвідки колишнього Радянського Союзу.

Прокiп Савчук

Прокiп Савчук

Перед тим, як потрапити на роботу в органи державної безпеки, Прокіп Савчук пройшов школу військової служби, участі у війні, партійно-комсомольської роботи. Він народився у 1918 році в селі Великий Чернятин Старо-Костянтинівського району Шепетівського округу Вінницької (у подальшому Кам’янець-Подільської, тепер – Хмельницької) області, в сім’ї селян-бідняків. Закінчив педагогічний технікум (заочно) у Бердичеві. Від листопада по грудень 1939 року проходив військову службу червоноармійцем 217-го окремого бронетанкового батальйону в місті Ярославль, звідки був направлений на навчання до військово-політичного училища у місто Іваново, яке закінчив у січні 1941 року. Напередодні війни він ще встиг закінчити курси Харківського військово-авіаційного училища у місті Рогань.

З перших днів війни і до середини 1943 року П. Савчук обіймав посади військового комісара авіаційних ескадрилій 174-го та 525-го штурмових авіаційних полків 227-ї авіаційної дивізії 2-ї Повітряної армії. Потім був призначений помічником, а згодом – старшим помічником начальника оперативного відділу штабу армії. У складі підрозділів 1-го Українського, 4-го Українського та Воронезького фронтів брав участь у визволенні від фашистських загарбників Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Його було нагороджено орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, а також медалями “За відвагу”, “За визволення Праги”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років”.

По війні він ще протягом нетривалого часу встиг попрацювати у оперативно-розвідувальному відділі штабу. Цей запис у його послужному списку також згодом спрацював на користь призначення керівником розвідувального управління. Після демобілізації він отримав у 1946 році призначення на посаду секретаря з кадрової роботи Хмельницького обласного комітету Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України. Потім працював першим секретарем Закарпатського обласного комітету комсомолу, і з цієї посади був направлений у органи державної безпеки й одразу призначений заступником начальника з кадрів Управління Міністерства державної безпеки по Закарпатській області. Тоді це було досить поширеним явищем. Як фронтовика, серйозну і досвідчену людину його радо зустріли в обласному управлінні. Варто зазначити, що він добре вписався у колектив, не став у ньому, так би мовити, чужим. Навпаки, швидко освоївся на новому місці, опанував особливості оперативної роботи і став генератором нових ідей, розробок, змін.

Буквально через рік його призначають заступником начальника обласного управління з оперативних питань,  а з червня 1954 року до грудня 1959 року керував Управлінням МДБ по Закарпатській області. З цієї посади він прибув до Києва у серпні 1959 року і став наполегливо входити в роль керівника підрозділу зовнішньої розвідки. Найперше звернув увагу на кадрові питання. В управлінні на той час працювало багато заслужених співробітників, колишніх фронтовиків, які мали досвід роботи у різних підрозділах держбезпеки, але майже ніхто з них не працював за кордоном, були серйозні проблеми зі знанням іноземних мов, до того ж далеко не всі мали вищу освіту.

У цій ситуації Прокіп Савчук поставив завдання переглянути особові справи офіцерів республіканського КДБ для того, аби виокремити тих, хто підходив для роботи в розвідці. Він наполегливо боровся за кожного, хто міг посилити роботу Першого управління. Реорганізація зачепила практично всі напрямки розвідувальної діяльності. У 1-му відділі управління на чолі з О. Деймоном, що займався розробкою еміграційних закордонних центрів, акцент було зроблено на створенні за кордоном таких оперативних позицій, які б дозволяли добувати важливу розвідувальну інформацію зовнішньополітичного характеру і відомості про стратегічні об’єкти зацікавлення розвідки.

Вдалося суттєво посилити роботу 2-го відділу на чолі з Георгієм Глушаковим, що займався пошуком кандидатів для діяльності за кордоном з нелегальних позицій. Значно збільшилася кількість оперативних співробітників на цій ділянці роботи, з’явилися розвідники з досвідом роботи за кордоном, знанням іноземних мов, зросла і кількість кандидатів.

Особливу увагу П. Савчук приділяв налагодженню ефективної діяльності 3-го відділу, на який було покладено завдання зі здобування політичної та науково-технічної інформації. Спочатку цим підрозділом керував Б. Теплов, а у 1961 році його змінив П. Тимофєєв. Він мав технічну освіту й солідний досвід роботи за кордоном. Після того, як відділ укомплектували фахівцями з інженерною освітою, суттєво поліпшилися результати роботи. Насамперед увага була зосереджена на каналі науково-технічного обміну з країнами Заходу, що ставав все інтенсивнішим. Представники української розвідки вдало скористалися у цей час залученням своїх джерел у ході проведення в Києві міжнародної конференції з проблем ядерної фізики, у якій брали участь вчені зі світовими іменами з різних країн. Внаслідок цього була отримана важлива інформація про результати наукових досліджень у галузі використання лінійних прискорювачів, розвитку ракетобудування у провідних країнах світу.

З-поміж результатів перших років роботи української науково-технічної розвідки можна назвати також отримання інформації про новітні розробки у галузі полімерної хімії, радіоелектроніки, технології виготовлення спецтехніки, дані про стан і перспективи розвитку ядерної енергетики. Зокрема, одержана розвідкою інформація про особливості виробництва полімерних сполук меламіну – основної сировини для виготовлення синтетичних пластмас – дала можливість налагодити виробництво меламіну за новою технологією на одному з українських хімічних комбінатів. До цього таке виробництво в СРСР було пов’язане з великими фінансовими затратами і значним забрудненням навколишнього середовища. Розроблений провідними європейськими вченими метод був позбавлений цих недоліків й скорочував виробничий процес майже вдвічі, а при наявних обсягах виробництва цього продукту у Радянському Союзі давав економію в розмірі майже сто мільйонів карбованців. Ці здобутки української розвідки були високо оцінені Центром.

Начальник Першого управління Прокіп Савчук особисто встановлював робочі контакти з керівниками міністерств і відомств, Академії наук України, налагоджував плідну співпрацю і добитися, аби розвідка цілеспрямовано працювала за тими напрямами, які в даний момент потребували докладання особливих зусиль. Спочатку для вирішення цих та інших питань йому допомагав досвідчений заступник Андрій Купріянович Ткаченко, який до створення управління протягом кількох років керував підрозділом зовнішньої розвідки на правах 1-го відділу КДБ при Раді Міністрів Української РСР. Після того, як заступником до Савчука призначили Василя Омеляновича М’якушка, котрий у 1961 році повернувся після майже шестирічної роботи у паризькій резидентури радянської зовнішньої розвідки, робота активізувалася. Вони органічно доповнювали один одного, грамотно розподілили обов’язки між собою, і від цього загальна справа лише виграла.

На момент переходу П. Савчука на іншу роботу Перше управління КДБ при Раді Міністрів УРСР уже мало репутацію потужного підрозділу з вагомими результатами діяльності. Його начальник користувався авторитетом у підлеглих і залишив по собі добру згадку як хороший організатор оперативного процесу, рішуча, відповідальна, уважна, чуйна і порядна людина, за конкретні здобутки був відзначений орденом Червоної Зірки.

У вересні 1966 року він звільнився зі служби з Комітету державної безпеки і обійняв посаду першого заступника міністра охорони громадського порядку Української РСР. На новій посаді отримав спеціальне звання генерал-майора внутрішньої служби. Своїх колишніх колег він ніколи не забував, часто зустрічався, цікавився справами, радів успіхам.


Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. – К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 415 – 419.


««««