Голос із-за океану

Яків Голос був одним з найвизначніших радянських розвідників, які працювали у 1930-ті роки у США. Його діяльність настільки багатогранна, що її важко вписати в якісь рамки. Начальник 1 Управління (зовнішня розвідка) НКДБ СРСР П. Фітін у одному з рапортів характеризував його так: “Він працював не тільки як навідник, установщик і груповод, але і як вербувальник, причому залучив до нашої роботи низку осіб, які були цінними джерелами політичної і економічної інформації”. Американський історик Д. Далін у книзі “Радянське шпигунство” називає його серед трьох найвидатніших агентів радянської розвідки у США, які завдяки своєму розуму, енергії і відданості справі зіграли важливу роль у передвоєнні роки.

Яків Голос

Яків Голос


Яків Наумович Голос (за метричною книгою – Голосенко, Голос – партійний псевдонім) народився у квітні 1889 року в Катеринославі (нині – Дніпропетровськ) у єврейській робітничій сім’ї. Після закінчення школи працював у місцевій друкарні, вступив до лав РСДРП, брав участь у революції 1905 року. Згодом царською поліцією був заарештований у нелегальній друкарні більшовиків і засуджений до 8 років каторги, яку йому, як неповнолітньому, замінили довічним засланням у Якутію. Звідти він утік до Китаю, потім ще два роки прожив у Японії. Після цього виїхав до США, де став комерсантом, активним діячем компартії цієї країни і одним з найрезультативніших радянських розвідників.

До США Яків Голос, криючись від переслідування поліції царської Росії за революційну діяльність, прибув під іменем Джекоба Рейзена у 1911 році. Тут проживали його близькі родичі, які емігрували раніше. Йому допомогли влаштуватися на роботу у друкарню. На новому місці Яків знову долучився до політичної діяльності. Згодом він став одним з організаторів допомоги політичним в’язням у Росії. Після революції 1917-го року приїхав уже в радянську Росію, де вступив до лав РКП(б). Потім за згодою партії проживав у США, брав участь у створенні американської комуністичної партії, а в подальшому був головою її центральної контрольної комісії. У всіх його членських квитках у графі «Партійний стаж» зазначалося: «Член-засновник».

Поїздки Голоса до СРСР по лінії Комінтерну дозволяли йому бути в курсі усіх подій на батьківщині. У 1924 році він приїздив на похорони Леніна. А у 1926 році йому довелося прибути на досить тривалий термін. У Кемерово набирала обертів щойно створена за ініціативою американських і радянських комуністів індустріальна колонія «Кузбас». Яків взяв з собою дружину й сина. У Москві в приміщенні Виконкому Комінтерну здав свої американські партійні документи, про що з рук секретаря Виконкому отримав відповідну довідку, особисто завірену ним. Посаду секретаря тоді тимчасово обіймав Ріхард Зорге. Так відбулася перша і єдина зустріч двох майбутніх розвідників. Але про роботу у розвідці тоді ще мова не йшла.

Яків Голос з дружиною і сином

Яків Голос з дружиною і сином

Яків Голос упродовж якогось часу працював керуючим справами індустріальної колонії, потім – заввідділом техніки і раціоналізації газети «Москоу Ньюс». Повернувшись у США, заснував туристичне бюро «Уорлд Туріст», під прикриттям якого згодом почав здійснювати розвідувальну роботу.

Ще під час перебування в Радянському Союзі на його значні перспективні можливості для добування розвідувальної інформації звернули увагу представники Іноземного відділу ОДПУ. Перед від’їздом з ним був встановлений оперативний контакт. А навесні 1930 року до США під виглядом бізнесмена прибув розвідник-нелегал Абрам Ейнгорн, який розшукав Голоса і відновив з ним зв’язок.

Ейнгорн прийшов прямо в офіс туристичної фірми, якою володів Яків Голос, і коли вони залишились наодинці, передав конверт. У ньому лежала звичайна чоловіча краватка синього кольору в білий горошок. “Ви її забули в Москві у номері готелю “Національ”, – сказав відвідувач. Це була дійсно краватка Я. Голоса, але її він не забув, а спеціально передав співробітнику Іноземного відділу перед виїздом до США, і це був пароль для поновлення зв’язку. А. Ейнгорн не лише встановив перший контакт з Я. Голосом у США, а й поставив перед ним важливе завдання Центру щодо добування справжніх американських документів, у першу чергу закордонних паспортів.

У паспортному столі Брукліна Голос згодом познайомився з чиновником, котрий за певну суму добував необхідні документи. Через іншого знайомого, співробітника Нью-Йоркського консульства Іспанії, одержував іспанські паспорти. Не було для нього проблемою придбати й справжній канадський паспорт.

Робота по лінії документування – лише невелика частина того, що Голос робив для розвідки. У нього була досить широка агентурна мережа в різних урядових установах, військових відомствах, крупних промислових компаніях. Практично щодня він отримував інформацію, важливу для розвідки. Один із співробітників нью-йоркської резидентури у зв’язку з цим так характеризував його роботу у своєму звіті: “За минулі 2 роки я зустрічався з “Голосом” 500 чи 600 разів. В деякі дні з ним могло проводитись по 3 – 4 зустрічі. Це пояснювалося тим, що він виконував дуже широке коло завдань і, по суті, був основним агентом резидентури протягом 10 років”.

Через свої зв’язки Голос добув інформацію про стратосферний літак, кисневі маски для висотних польотів, використання гліцерину у воєнних цілях. На підставі одержаних від мережі Голоса розрізнених даних резидентура повідомила в Центр про початок у США суворо засекречених дослідницьких робіт з розщеплення ядра урану. Протягом певного періоду у нього на зв’язку була група Юліуса Розенберга, якого вже після війни у США разом з дружиною визнали чи не головними винуватцями у розголошенні секретів розробки атомної бомби і засудили до смертної кари на електричному стільці. Насправді, як засвідчили подальші розслідування, їхня провина була перебільшеною.

Інший важливий агент, з яким Яків Голос підтримував контакти, – Гаррі Голд (справжнє прізвище Генріх Городницький). Завдяки зусиллям Г. Голда одержано відомості про виробництво високооктанового бензину, натурального і штучного каучуку, органічних хімічних сполук, нових авіаційних турбін, нейлону, нових вибухових речовин та багато іншого. А пізніше, коли Яків Голос за вказівкою Центру передав Гаррі Голда на зв’язок іншому розвіднику, той брав участь в операції зі збирання матеріалів про розробку біологічної зброї в Німеччині, Японії, а також США та Великобританії.

Сам Яків Голос, через особливо цінні одержувані від нього матеріали, перебував, як правило, на зв’язку у резидентів радянської розвідки. Але це мало і зворотний бік. За резидентами пильніше стежила контррозвідка, від якої не завжди вдавалося приховати всі контакти. З 1939 року роботу з ним здійснював резидент зовнішньої розвідки у США Г. Овакимян. Тривалий час резидент перебував під пильним наглядом з боку ФБР. Не дивно, що в поле зору контррозвідки неодноразово потрапляли його зустрічі з Голосом. Навесні 1941 року Овакимяна заарештували і видворили з країни. Після цього взялися за його зв’язки.

Заради об’єктивності варто зазначити, що Яків Голос і до цього вже знаходився у “чорних” списках ФБР. Це пояснюється його членством у компартії США і радянським походженням. Крім цього, він брав участь в роботі “Комітету допомоги Іспанії”. Очолювана ним туристична компанія “Уорлд туріст” використовувалася для відправки до Іспанії добровольців, яких добирала компартія США та інші ліві організації. Через це восени 1939 року співробітники ФБР здійснили обшук у приміщеннях туристичної компанії. Формальним приводом для обшуку стало порушення Голосом закону “Про реєстрацію іноземних агентів” як суб’єктів підприємницької діяльності. Суть порушення полягала лише в тому, що “Уорлд туріст” одержала від радянського представництва “Інтуристу” гроші на рекламу туризму в СРСР.

Ще тоді Центр рекомендував Голосу припинити всю розвідувальну діяльність і терміново покинути США. Але він відмовився. Ця справа завершилася судовим розглядом, де Яків під тиском доказів змушений був визнати себе винним у порушенні діючого закону і засуджений до позбавлення волі на 12 місяців умовно і штрафу у розмірі 1 тисяча доларів. Не виключено, що у подальшому він перебував під оперативним наглядом ФБР. Сам Я. Голос періодично помічав за собою стеження і повідомляв про це працівників резидентури.

У Центрі також розуміли, що в роботу з Я. Голосом потрібно вносити кардинальні зміни, зокрема, посилювати конспірацію і передавати на зв’язок кадровим співробітникам радянської розвідувальної резидентури переважну більшість контактів, які Яків замикав виключно на себе. Таких було приблизно два-три десятки, точно ніхто про це в резидентурі не знав. Голос ретельно оберігав від сторонніх очей своїх надійних помічників. При цьому деяких з них він категорично відмовлявся знайомити з кадровими розвідниками. Аргументував це тим, що вони надають йому інформацію як авторитетному представникові компартії США і діють в інтересах своєї країни, але ніколи не будуть співробітничати з іноземною розвідкою, навіть якщо це розвідка такої держави як Радянський Союз, якому тоді американці симпатизували за героїчне протистояння фашистській Німеччині.

І все ж більшу частину своєї агентурної мережі, в інтересах загальної справи, він передав на зв’язок іншим розвідникам. У той же час намагався активізувати роботу з тими, хто лишився з ним. Він багато брав на себе і буквально розривався між кількома справами, зустрічами, інструктажами, звітами про виконання завдань Центру. Серце також краялося між дружиною Силією, яка проживала в СРСР і з якою він багато років не бачився, і новим романтичним захопленням – Елізабет Бентлі, яка була його зв’язковою.

Постійне перебування у такій напруженій обстановці зрештою призвело до нервового виснаження Якова Голоса, і його серце не витримало. 25 листопада 1943 року він раптово помер на 45-му році життя. За збігом обставин, днем раніше, 24 листопада, начальник 1 Управління НКДБ СРСР П. Фітін підписав рапорт з клопотанням про нагородження Голоса орденом Червоної Зірки. Але через смерть розвідника подання відклали. Лише через шість десятків років інформація про діяльність Якова Голоса була розсекречена, і його робота у ті далекі часи отримала високу оцінку. Шлях до визнання заслуг і високої оцінки роботи був таким довгим ще й тому, що через два роки після смерті Голоса його колишня зв’язкова Елізабет Бентлі добровільно вийшла на контакт з ФБР і розповіла про співпрацю з радянською розвідкою. Вона мала феноменальну пам’ять і змогла назвати імена 87 американців, які мали певне відношення до агентурної роботи, не кажучи вже про кадрових співробітників розвідки.

То був гучний скандал. Доводилося терміново рятувати агентуру, співробітників резидентури з сім’ями, розвідників-нелегалів, які вимушені були покинути територію США. Але чимало членів агентурної мережі все ж було заарештовано і засуджено. З-поміж інших провину за упущення в роботі Центр поклав і на покійного на той час Якова Голоса. Тільки на початку 1990-х років його внесок у роботу зовнішньої розвідки за океаном переосмислили і оцінили за найвищим критерієм.

Олександр Скрипник,
«Камуфляж, травень 2012 року

««««