Література

Олександр Скрипник «Курйози у розвідці». – документально-публіцистичні нариси. – К.: Ярославів Вал, 2016. – 560 с.: іл.

Новий літературний твір Олександра Скрипника присвячено дивовижним, іноді кумедним, але цілком реальним історіям, що траплялися з багатьма розвідниками світу. Автор спробував зазирнути за лаштунки спецслужб і чи не вперше нешаблонно, дотепно і з гумором змалювати роботу розвідки, розповісти про форми і методи діяльності, здобутки і прорахунки «їхніх шпигунів» і «наших розвідників». Майже дві сотні унікальних історій з мемуарів, документальних, періодичних видань і, що найцінніше, з живого спілкування автора з розвідниками, тепер стали доступні громадськості. Окрім цікавих історій з життя розвідників, на читачів очікує ще один приємний сюрприз: в окремому розділі в книжці зібрана «народна творчість», а саме анекдоти про лицарів невидимого фронту. Цей гумористичний фольклор віддзеркалює уявлення людей про цю сферу діяльності, їхнє ставлення до шпигунської тематики, але, як переконається читач, зазвичай зображає розвідників переважно як позитивних персонажів.

Олександр Скрипник «Таємний легіон Української революції». – К.: Ярославів вал, 2015. – 320 с.:іл.

Збірка документальних нарисів розповідає про драматичні долі розвідників доби Української революції 1917–1921 років та періоду діяльності національних спецслужб в умовах еміграції. У надскладних умовах агресії проти молодої Української держави вони жили, боролися і вмирали за України. У нерівному протистоянні більшість із них не зламалася, не зневірилася, не опустила руки навіть тоді, коли танули останні надії захистити українську державність.
Для багатьох читачів розповіді про Миколу Красовського, Федора Боржинського, Івана Вислоцького, Всеволода Змієнка, Івана Литвиненка, Василя Филоновича, Якова Гальчевського, Ольгу Басараб та інших стануть справжнім одкровенням. Не всі із зазначених персонажів були розвідниками у класичному сучасному розумінні. Вони не закінчували розвідувальних шкіл, інститутів чи академій, натомість, розвідувальному ремеслу їх вчило життя. Дослідження їх героїчних вчинків дають усі підстави зарахувати їх до славетної когорти представників української розвідки.

Олександр Скрипник «Особлива територія». – К.: Ярославів Вал, 2013. – 440 с.: іл.

В основу гостросюжетного художнього роману покладено реальні епізоди з біографії розвідника-нелегала Федора Ілліча Хілька, народженого в Україні, в одному з німецьких поселень поблизу Мелітополя. За неймовірним збігом обставин і ретельно відпрацьованою легендою розвідник став власником спадщини на Заході й буцімто родичем багатого німецького промисловця. А далі розпочалася велика і небезпечна гра завдовжки в 17 років…
Матеріали до книги автор збирав упродовж кількох років, вивчав відеоспогади й автобіографічні нотатки Федора Хілька, зустрічався з його сином та іншими близькими родичами, ветеранами розвідки, які добре знали свого колегу, працювали разом з ним, самі за радянських часів готували розвідників-нелегалів або діяли в тих умовах і країнах, як і він.
У прагненні сповна відобразити складну, тривалу, напружену, багатоетапну підготовку розвідника до виведення за кордон і його роботу в особливих умовах, показати внутрішній світ героя, осмислити мотиви його вчинків автор намагався максимально віддзеркалювати реальні події. Водночас специфіка діяльності розвідки змушувала деякі епізоди показувати завуальовано, не називати всі міста й країни, де перебував розвідник, і осіб, які допомагали йому вирішувати важливі й ризиковані розвідувальні завдання. Зрештою, дещо змінене і прізвище самого головного героя…

Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення / авт.-упоряд. О. В. Скрипник. – К.: «АДЕФ-Україна», 2012. – 104 с., іл.

В інформаційному ілюстрованому виданні розповідається про історію створення, основні завдання й напрями діяльності, структуру Служби зовнішньої розвідки України, її роль і місце в системі органів державної влади України, забезпеченні національної безпеки. Окремі розділи присвячені правовій основі діяльності, кадровому забезпеченню та відомчій освіті, контактам з іноземними партнерами, системі демократичного цивільного контролю, зв’язкам із засобами масової інформації та громадськістю, розсекреченню архівних матеріалів, відомчій музейній експозиції, турботі про ветеранів та благодійній діяльності.

Цибулькін В. В., Рожен Л. М., Вєдєнєєв Д. В. та ін. Нариси з історії розвідки суб’єктів державотворення на теренах України / Заг. ред. П. Д. Морозов. – К.: «Преса України», 2011. – 536 с., іл.

У книзі досліджується розвиток теорії і практики розвідки суб’єктів державотворення на теренах сучасної України, починаючи з часів античності до сьогодення. Головну увагу в ній зосереджено на показові досвіду переважно зовнішньої розвідки – одного з найважливіших сегментів функціонування держави. Автори не ставили за мету повністю відтворити у хронологічній послідовності історичне минуле в різних аспектах розвідувальної діяльності, а цілком свідомо виклали фактичний матеріал у вигляді професійно орієнтованих нарисів.

Олександр Скрипник “Розвідники, народжені в Україні”. – К.: Ярославів Вал, 2011. – 624 с.: іл.

У книзі вперше зібрано й систематизовано інформацію про розвідників, які народилися в Україні і досягли вагомих професійних здобутків, а також про тих, хто відбувся як розвідник саме у підрозділах української зовнішньої розвідки. Імена багатьох з них увійшли до когорти визначних розвідників світу, а проведені ними операції ще довго вражатимуть уяву своєю масштабністю, гостротою детективних сюжетів, боротьбою інтелекту, винахідливістю, психологічною напругою, ризиком і несподіваними драматичними поворотами. У книзі – близько сотні розповідей. Усі персоналії систематизовано за майже півтора десятком розділів, кожен з яких присвячений певному історичному періоду або своєрідному напрямку роботи розвідників чи то становищу, яке вони займали в ієрархії розвідки. Під час написання книги автор спирався на спогади, інтерв`ю, мемуари ветеранів розвідки і членів їхніх родин, документальні матеріали з архівів спецслужб, дослідження істориків і фахівців розвідки.

Керівники української зовнішньої розвідки / авт.-упоряд.: В. Д. Хоменко, О. В. Скрипник, І. М. Шиденко, І. В. Білоконь, В. О. Романюк ; за редакцією Г. О. Ілляшова ; художник-оформл. І. Женченко. – 2-ге вид., перероб. і доповн. – К. : Ярославів Вал, 2011. – 173 с. : іл.

У дослідженні вперше зібраной систематизовано інформацію про керівників української зовнішньої розвідки від часів утворення і діяльності національних розвідувальних структур 1917 – 1921 років до сьогодення. Залучення великого масиву раніше невідомих архівних матеріалів і документальних джерел дає змогу відтворити інформацію про тих, хто в різні історичні періоди стояв на чолі підрозділів зовнішньої розвідки в Україні, відповідав за особливий і специфічний напрям діяльності спеціальних служб, робив свій внесок у становлення, розвиток, зміцнення зовнішньої розвідки, зростання її авторитету.

Геннадій Лобачов «Команда «Карпаты». – Одеса, «Астропринт», 2010. – 302 с.

Загін спецпризначення КДБ СРСР «Карпати» було сформовано та відправлено в Афганістан через кілька місяців після офіційного введення туди радянських військ. Передбачалося, що в силу специфіки своєї підготовки він мав зіграти вирішальну роль в отриманні розвідувальної інформації, плануванні та організації спеціальних операцій проти бандформувань у взаємодії з афганськими спецслужбами та радянськими військами. І ця роль була з успіхом виконана.
Автор книги – полковник у відставці, ветеран зовнішньої розвідки, з 1961 року проходив службу органах КДБ УРСР на оперативних та керівних посадах, перший командир команди «Карпати – 1», яка з серпня 1980 по січень 1981 року брала активну участь в спеціальних операціях у Афганістані.

Микола Вавринчук, Володимир Шевченко «Легендарний розвідник команданте Ніколас» – Хмельницький, ТОВ «Поліграфіст-2», 2010., – 271 с.

Друге видання книги (перше під назвою «Людина з легенди» вийшло у 2005 році) присвячується видатному розвіднику, Герою Радянського Союзу Прокоп’юку Миколі Архиповичу. Внаслідок вивчення та опрацювання додаткових матеріалів значно розширено і поглиблено хронологічно-послідовну розповідь про бойовий і життєвий шлях цієї легендарної постаті. Під час громадянської війни в Іспанії він був відряджений помічником резидента радянської зовнішньої розвідки в Барселоні. У 1940 – 1941 роках працював у резидентурі радянської розвідки у Хельсінкі. Під час Великої Вітчизняної війни був закинутий у глибокий тил ворога на чолі оперативної розвідувально-диверсійної групи, яка згодом перетворилася в партизанське з’єднання, що діяло на території України, Польщі і Чехословаччини. Після війни виїжджав у довготривалі спеціальні відрядження в Китай і Німеччину.

Анатолій Терещенко «Под псевдонимом Зорич». – Суми, ТОВ «Торговельний дім «Папірус», 2010. – 302 с.

Автор книги розповідає про основні віхи життя і роботи в органах безпеки видатного українського розвідника Святогорова Олександра Пантелеймоновича. Під час своєї роботи в розвідці він змінив сімнадцять псевдонімів. Розголос отримав тільки один – «майор Зорич», під яким працював у 1944-1945 роках у Польщі та Чехословаччині, де забезпечив проникнення у Люблінську розвідувальну школу абвера, завдяки чому вдалося знешкодити багато гітлерівських агентів, та провів низку інших успішних операцій. Після війни працював по лінії зовнішньої розвідки у Чехословаччині і Німеччині.
Спираючись на спогади та сімейні архіви, надані йому сином розвідника, автор широко висвітлив різні періоди активної роботи О. Святогорова, особливо під час Великої Вітчизняної війни, яскраво показав атмосферу того непростого часу.

Олександр Скрипник “Український слід у розвідці”. – К., Ярославів Вал, 2009. – 319 с.

Герої художньо-документальної книги нарисів Олександра Скрипника «Український слід у розвідці» – люди незвичної долі і професії. Вони – розвідники. А ще усіх їх об’єднує місце народження – Україна. Камергер польського короля, генерал французької армії, рятівники Відня від турецької облоги і Кракова від цілковитого зруйнування гітлерівськими військами, прототипи головних персонажів у кінофільмах «Щит і меч», «Салют, Маріє!», «Майор «Вихор», художник зі світовим ім’ям та інші дійові особи книги – всі вони у різні часи виконували важливі розвідувальні завдання за кордоном і залишили вагомий слід у розвідці.
Автор книги – журналіст, прес-секретар Голови Служби зовнішньої розвідки України. З деякими героями книги був знайомий особисто. Інші нариси писав на підставі спогадів ветеранів розвідки, архівних матеріалів та окремих маловідомих джерел.

Олександр Шарков «Моя жизнь в разведке». – К., Видавничий дім «АДЕФ-Україна», 2009. – 254 с.

У спогадах колишнього начальника Головного управління розвідки Служби безпеки України (1993 – 1995 рр.), генерал-майора СБУ в запасі О.Шаркова йдеться про становлення вітчизняних спецслужб, частково відкривається завіса таємності щодо резонансних операцій українських розвідників.
Автор не тільки розповідає про секрети професійної майстерності, про свою роботу на різних посадах у підрозділах української зовнішньої розвідки, але й аналізує роль та місце розвідки в житті України як сучасної європейської держави.

Валерій Степанков «Розвідка і контррозвідка Богдана Великого» – Кам’янець-Подільський, Видавництво ПП «Медобори», 2008. – 263 с.

На основі аналізу документів та наукової літератури автор висвітлює складний процес становлення і особливості функціонування української розвідки і контррозвідки та їх роль у боротьбі за незалежність України у період найвищого піднесення революції XVII століття, коли її з 1648 по 1657 рік очолював Богдан Хмельницький.
У книзі зібрано, проаналізовано та узагальнено багатий документальний матеріал, що розкриває захоплюючі сторінки формування та діяльності спецслужб молодої української держави, досягнення на ниві таємної дипломатії, здобуті за часів Богдана Хмельницького, який надавав важливого значення розвідувальній діяльності, у ряді випадків сам приймав і відправляв емісарів, давав їм необхідні інструкції.

Віталій Койнов «Без пометок на календаре» – К., ТОВ «Новий друк», 2008. – 407 с.

Автор книги – генерал-майор СБУ в запасі після закінчення Дніпропетровського держунівеситету працював на Південмаші, служив у Ракетних військах стратегічного призначення, вчився на легендарних курсах удосконалення офіцерського складу КДБ СРСР (КУОС), двічі, в складі команди «Зеніт» то «Карпати» воював в Афганістані, служив у розвідці та виконував спеціальні завдання за кордоном. Після звільнення в запас працював на відповідальних посадах в центральних органах державної влади України.
Про цікаві, а інколи і драматичні сторінки свого життя він розповідає на сторінках цієї книги в співбесіді з журналістом Геннадієм Коржом.

Іван Безсмертний «Силуэты разведки». – Одеса, «Астропринт», 2007. – 262 с.

Книга підготовлена за ініціативою та сприянням Фонду ветеранів зовнішньої розвідки і складається з інтерв’ю колишніх співробітників радянської розвідки, які проживають в Україні. Життєвий та професійний досвід цих, колись дуже утаємничених людей, їх розповіді про свою діяльність, про нелегкі, часто небезпечні ситуації, в яких доводилося бувати, добуваючи важливу інформацію для своєї країни, цікаві не тільки фахівцям, але й широкому колу читачів. Багато подій та фактів, наведених у книзі, оприлюднюються вперше.
Автор книги – український журналіст Іван Безсмертний. Він багато років досліджує тему розвідки, присвятивши їй чимало матеріалів під час роботи в редакціях газет «Молодь України», «News from Ukraine», «Київські відомості», «2000».

М.П.Вавринчук, В.С.Шевченко „Людина з легенди”. – Хмельницький, „Поділля”, 2005. – 127 с.

В історико-біографічному нарисі розповідається про уродженця Поділля, колишнього розвідника, Героя Радянського Союзу Миколу Архиповича Прокоп`юка. У 20 – 30-х роках минулого століття він працював на різних посадах в органах державної безпеки на Хмельниччині, в Харкові, Києві, у тому числі в іноземному відділі. У 1937 – 1938 роках був помічником резидента радянської зовнішньої розвідки в Барселоні, одночасно виконуючи обов’язки радника республіканських військ і командира інтернаціональної партизанської бригади.
Перед початком Великої Вітчизняної війни протягом двох років перебував з розвідувальною місією у Фінляндії, де у 1941 році разом з іншими радянськими дипломатичними представниками був депортований і згодом обміняний на групу фінських дипломатів.
Під час війни М.А.Прокоп`юк займався підготовкою розвідувально-диверсійних груп і їх засиланням у глибокий тил ворога, а також тривалий час сам командував такими загонами, які успішно діяли на території України, Польщі і Чехословаччини. У 1944 році із спеціальним завданням перебував у Китаї. Після війни кілька років працював у Німецькій Демократичній Республіці, допомагаючи формуванню органів держбезпеки.
Автори книги – подільський письменник В.Шевченко і генерал-майор СБ України М.Вавринчук на підставі документальних матеріалів вперше так детально розповіли про життя і діяльність колишнього розвідника.

М.Гречка „Время разное, исход один”. – К., 2003. – 388 с.

Автор книги Михайло Якович Гречка народився у 1949 році на Черкащині. За фахом – юрист. Тривалий час працював у зовнішній розвідці. Полковник запасу. Перебував у ряді країн Азії і Європи. Володіє німецькою мовою і фарсі. Нині займається геополітикою, очолює науково-філософський центр „Євро – Азія – ІІІ тисячоліття”.
Змальовані у художньому творі події відбуваються наприкінці 70-х років у країнах Центральної Азії. Одна з таємничих міжнародних організацій намагається посіяти конфронтацію між двома супердержавами у цьому регіоні, переслідуючи свої корисливі інтереси. Герой книги – представник спецслужби, який виконує відповідальне завдання державної ваги, опиняється в гущі подій. Завдяки спеціальній професійній підготовці йому вдається одержувати інформацію стратегічної важливості про назріваючу змову проти своєї країни.

Г.Ковтун „Философия разведки». – К., Видавничий дім „Президент”, 2001. – 629 с.

У збірнику доктора юридичних наук, генерал-майора у відставці, колишнього керівника української розвідки (1991 – 1992 рр.) зібрані висловлювання про розвідку і контррозвідку від давніх часів до наших днів, а також витримки з документів (всього понад 2000 цитувань).
Джерелами цієї колекції висловлювань послужили трактати, дослідження теоретиків та істориків розвідки, мемуари, опубліковані в різний час і в різних країнах, документи з архівів.
При цьому автор-упорядник керувався прагненням найбільш повно подати думки найрізноманітніших особистостей: розвідників, політиків, відомих агентів, дослідників, письменників і журналістів.

В.С.Сідак „Національні спецслужби в період Української революції 1917 – 1921 рр. (невідомі сторінки історії). – К., Видавничий дім „Альтернативи”, 1998. – 320 с.

Дослідження присвячене утворенню й становленню розвідки та контррозвідки, інших спецслужб національних державних формацій 1917 -1920 років: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, ЗУНР та Державного Центру УНР в еміграції.
Залучення великого масиву документальних друкованих джерел, мемуаристики та раніше не відомих архівних матеріалів дало авторові змогу досягти максимальної об’єктивності при висвітленні складних історичних подій, виважено оцінити здобутки й помилки тогочасних національних спецслужб у боротьбі за державність України.
Книга розрахована на істориків, юристів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться історією України.

В.С.Сідак, В.С.Степанков „З історії української розвідки та контррозвідки”(нариси). –К., Інститут СБ України, 1995 – 201 с.

Книга є першою спробою комплексного вивчення процесів зародження і становлення української розвідки та контррозвідки. Предметом дослідження авторів стала діяльність спеціальних служб у 1648 – 1654 та 1917 – 1920 роках.
Саме у цей час визвольні змагання українського народу досягли найвищого рівня розвитку й відбувалися у формі національних революцій. Незважаючи на відмінність історичних епох, спільними для них були головний зміст і мета боротьби – утворення незалежної держави. Саме в умовах революційного процесу відбувалося становлення спецслужб і вони відігравали важливу роль у захисті національних інтересів України.
Однотипність обставин виникнення спеціальних служб та найголовніших завдань, які їм доводилося виконувати у ці періоди, становлять собою той логічний стрижень, який дозволив об’єднати виклад подій складових частин книги в одну сюжетну лінію.

В.Завалішина, М.Смєшнов „Його звали Зорич”. – Київ, Видавництво політичної літератури, 1965. – 96 с.

На початку 1943 року органи державної безпеки перейшли до формування оперативно-чекістських груп з 5–10 осіб, які закидалися у тил ворога на бази партизанських загонів і з’єднань.
Ці опергрупи вели розвідувальні й контррозвідувальні операції, вербували агентуру та просували її у військові й адміністративні органи окупантів. Так робилося і згодом, коли радянські війська наблизилися до кордонів країн Східної Європи. На теренах Польщі, Чехословаччини, Угорщини 1944 року діяло декілька спеціальних оперативних груп.
Одним з учасників таких формувань, які на завершальному етапі Вітчизняної війни діяли проти фашистів на землях Польщі й Словаччини, був Олександр Пантелеймонович Святогоров, який залишив помітний слід в історії розвідки.
У документальній повісті розповідається про деякі операції, в яких він брав участь.