Донести світові правду про голод в Україні

Служба зовнішньої розвідки України публікує нові архівні документи, пов’язані з Голодомором в Україні у 1930-ті роки. Вони стосуються діяльності закордонних центрів української еміграції, які намагалися привернути увагу світової громадськості до ситуації в радянській Україні, а також заходів спецслужби уряду УНР у екзилі, спрямованих за збирання відомостей і документальних свідчень про справжній стан справ на батьківщині.

Документи із Галузевого державного архіву СЗР України свідчать, що ще у червні 1930 року Вища рада українських емігрантів оприлюднила у Парижі заклик до світу, в якому спробувала попередити про те, що радянська влада своїми діями крок за кроком свідомо створює умови для масового голоду серед українського населення.

У першій частині відозви йдеться про насильницьку колективізацію та інші репресивні заходи, які призвели до руйнування селянських господарств, збідніння селян, арештів, конфіскації майна, масового виселення українців до Сибіру. А далі зазначається:

«Двічі більшовики занурили Україну в голод (у 1921 і 1929 рр.). Цілком очевидно, що за нинішнього  терору й колективізації вони наражатимуть її на ще більші злидні і голод. Фатальний хід подій не може бути стриманий лицемірними декретами, за якими намагаються приховати плачевні наслідки колективізації.

Увесь світ має знати, що Україна напередодні справжнього голоду, що, розорена і знищена, вона живе день у день думкою про те, що в неї відберуть останній шматок хліба, потрібний її власним дітям.

Від імені величезної кількості українських емігрантів, розселених у Європі, ми звертаємося до цивілізованого світу і просимо не підтримувати нечесну радянську торгівлю, не купувати український хліб, вкритий кров’ю нашого селянства, не фінансувати окупаційну радянську владу в Україні….

Не купуйте хліба, вкраденого в України. Припиніть торгівлю із Совєтами. Торгуючи із Совєтами, Ви підтримуєте російську окупаційну армію в Україні, Ви підтримуєте знищення, терор, голод, Ви допомагаєте поширенню злочинної пропаганди в усьому світі і сприяєте політичним замахам, спрямованим проти Вас самих, проти всесвітньої цивілізації» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 8. – Арк. 44).

Це застереження прозвучало за два роки до масового голоду в Україні. І ця відозва може вважатися одним із перших документів, який свідчить не про «недорід на селі», як багато десятиліть намагалася пояснити світові радянська влада, а нині те саме робить російська пропаганда, а про цілеспрямовану політику тодішнього тоталітарного режиму, яка нині на міжнародному рівні отримала визнання як акт геноциду українського народу.

У 1932–1933 роках уряд УНР одним із перших серед європейської спільноти дізнався про трагедію, що спіткала українське село. Але про масштаби і причини голоду мав ще недостатньо інформації. У зв’язку з цим перед спецслужбою міністерства військових справ Державного Центру УНР у екзилі ставили завданням активізувати діяльність резидентур, забезпечити переправу кур’єрів на той бік кордону. Найперше намагалися дістатися регіонів, охоплених голодом.

Однак в умовах посиленого прикордонного й контррозвідувального режимів потрапити на територію СРСР було непросто. Уенерівській розвідці на чолі з Всеволодом Змієнком доводилося шукати нестандартні шляхи добування інформації про справжній стан справ в Україні, аналізувати й узагальнювати її, щоб мати реальну картину. У довідці ОДПУ СРСР «Оперативна діяльність закордонних українських розвідувально-повстанських центрів», датованій 1933 роком, зазначається: «У Змієнка Україна розбита на райони приблизно в межах старих повітів. До кожного району є шифр. У шифрованому вигляді описується наявність закладів, організацій громадського, кооперативного та ін. значення. Місцевості з розташуванням частин РСЧА відмічені особливими позначками з приміткою, якого роду війська та їхня чисельність. У даний час Змієнком і ІІ Відділом ПГШ розроблене спеціальне завдання із запитаннями для агентів, що засилаються на рад. сторону…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 6. – Арк. 80).

В іншому документі ДПУ УСРР під назвою «Чим цікавиться розвідка УНР» про це йдеться докладніше. Перелік запитань був вилучений радянськими органами держбезпеки, ймовірно, в одного з кур’єрів з-за кордону. Відповіді на них заносилися у своєрідні паспорти районів. Ось деякі пункти з цього документа:

«1. З’ясувати, як проходять хлібозаготівлі, скільки береться з колгоспу і одноосібників, хто приймає хліб, де такий зсипається, які заходи вживаються до нездатчиків-одноосібників, хто видає квитанції на зданий хліб, за якою ціною такий приймається, процент невиконання хлібозаготівлі у 1932 році.

2. Про податки. Скільки платить колгосп і одноосібники.

3. Як проходить осіння посівна кампанія, скільки і чого посіяно колгоспом і одноосібниками, як підготовлений ґрунт до сівби.

4. Як пройшла збиральна кампанія, скільки обмолочено і ще належить обмолотити…

9. Про кооперацію. Ціни на товари і хліб…

13. Який хліб їдять у цей час колгоспники і одноосібники, доставити зразки такого.

14. З’ясувати, скільки померло від голоду, скільки опухло і є опухлих на сьогоднішні.

16. Настрій населення на цей час, як ставляться українці до радвлади» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 6. – Арк. 143–144).

Для отримання повної й об’єктивної інформації про ситуацію в Україні у цей період працівники розвідки УНР давали завдання та інструкції тим розвідникам і агентам, яких перекидали за кордон, а також розгорнуті переліки запитань до тих, хто повертався.

Про масштаб цієї роботи може свідчити документ ДПУ УСРР від 15 жовтня 1932 року під назвою «Спецповідомлення про діяльність польсько-петлюрівської розвідки у вересні м-ці 1932 року». У ньому спочатку наводиться загальна інформація про те, чим цікавиться уенерівська розвідка, а наприкінці додаються документи, вилучені радянськими спецслужбами у кур’єрів і розвідників після перетину ними польсько-українського кордону, а саме: «1) Спеціальне завдання про ставлення селянства до колгоспів і радгоспів… 2) Інструкція резиденту у погрансмузі… 3) Схеми описання сіл і населення прикордонних районів... 4) Зразки листівок, які надавалися для розповсюдження у вересні м-ці ц. р.» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 1812. – Т. 2. – Арк. 197–210).

Аналіз запитань і те, як вони формулювалися, свідчить, що уенерівська розвідка намагалася моделювати ситуацію на випадок зміни обстановки. Зокрема, у «Спеціальному завданні про ставлення селянства до колгоспів і радгоспів» хотіли дізнатися про таке: «1. Якби Радвлада не утрималася, то що стало б з колективом: чи селяни чекали б якихось розпоряджень від відповідної влади, чи самостійно почали б встановлювати свої порядки? 2. Якщо самостійно, то як?...». Всього у цьому завданні міститься 21 пункт.

У згаданій «Інструкції резиденту…» також сформульовано розлогий перелік запитань, які стосувалися настроїв людей у місті і в селі, стану справ у комсомолі, партії тощо. Також мали дізнатися, чи є критичне ставлення до політики партії, рішень, які приймаються; про діяльність органів влади на місцях, міліції, комендатур, перебіг посівної кампанії, хлібозаготівлі та м’ясозаготівлі тощо. На підставі аналізу добутих відомостей формували загальну картину соціально-політичної ситуації в радянській Україні.

У період масового голоду завдання ставилися конкретніші і цілеспрямованіші. Про це свідчить витяг із одного з оперативно-розвідувальних зведень ДПУ УСРР за жовтень 1932 року. У ньому йдеться про те, що «своїм агентам, які знаходяться на радстороні, і тим, що відправляються на територію УСРР, розвідка УНР, зокрема полковник Литвиненко, дають такі завдання:

1. Добитися такого стану, щоб селяни страхували себе від голоду, не здавали державі хліб, цим руйнуватиметься план більшовиків про викачування хліба з України.

2. Руйнувати і палити зерносховища, псувати зерно і всіма способами прагнути, щоб воно не було вивезене з України.

3. Псувати залізничні шляхи, вагони та інші засоби пересування, щоб завадити хлібоперевезенню» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 1812. – Т. 2. – Арк. 214).

Як свідчать архівні документи, навіть загальну відкриту інформацію про ситуацію в Україні представники спецслужби уряду УНР в екзилі добували нелегко. Доходило до того, що направлені в конкретні райони розвідники іноді навіть не могли потрапити в деякі населені пункти – ті були заблоковані підрозділами міліції й ДПУ. Почастішали й затримання агентів, яких не вдавалося ретельно навчити й підготувати до виконання завдань. Мали шукати нових людей і нестандартні шляхи проникнення на територію України.

Керівництво уенерівської спецслужби розуміло, що слід ретельніше добирати кандидатів для виконання завдань за кордоном і фахово готувати їх до цієї роботи. Стосовно цього в уже цитованій довідці ОДПУ про оперативну діяльність закордонних українських розвідувально-повстанських центрів  зазначається: «Зі слів Змієнка, ситуація погіршилася, бо тепер не можна посилати будь-якого петлюрівця, а слід направляти лише людей, які добре орієнтуються в радянській обстановці. З цією метою у Польщі створена спеціальна школа для розвідників, яких готують для направлення в Україну. Ця школа, окрім розвідувальних навичок, знайомить зі структурою радянського ладу і допомагає розвідникам орієнтуватися в рад. дійсності» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 6. – Арк. 81–82).

Одним зі шляхів поширення інформації була участь розвідки УНР у підготовці до Всеукраїнського національного конгресу, який планувалося провести у 1935 році. Метою проголошувалася координація українських сил для боротьби за життєві інтереси українського народу та їхньої консолідації на міжнародній арені. У програмних тезах ішлося про основне  завдання конгресу: «Проголошення волі українського народу до відновлення власної  державності, з’ясування становища  українського народу на українських  землях і намічення шляхів національної праці і організації; протест проти варварської політики російських більшовиків на Великій Україні».

У спецповідомленні Іноземного відділу ОДПУ СРСР від 25 вересня 1933 року «Про передбачуване скликання Всеукраїнського конгресу» зазначається: «Думка про скликання Всеукраїнського конгресу, висунута «Спілкою українських журналістів і письменників на чужині», продовжує посилено дебатуватися в колах української еміграції… Передбачається широке обговорення на конгресі питання про «голод» в Україні та організацію допомоги тим, хто голодує» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12628. – Т. 6. – Арк. 126).

На жаль, документи, що збереглися в архівах радянських спецслужб, не дають цілісної картини про те, наскільки уенерівській розвідці вдавалося добувати цілісну й об’єктивну інформацію про голод в Україні. Її можливості були надто обмежені. Попри це, українські розвідники навіть у таких важких умовах не втрачали надії на відновлення незалежності України і докладали всіх зусиль для цього.