Керівник розвідки Української військової організації Осип Думін

Народився Осип Думін 26 вересня 1893 року у селі Грушеві  Дрогобицького повіту в Галичині. Освіту здобував у Львівському університеті, де став активним учасником молодіжного руху і  членом товариства «Січові стрільці». Під час Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська, де після відповідної підготовки служив підстаршиною у Легіоні Українських січових стрільців. У листопаді 1915 року потрапив до російського полону, перебував у таборі військовополонених на Катеринославщині, працював на залізорудних копальнях Криворіжжя.

Наприкінці 1917 році підпільно організував загін із полонених галичан, утік з табору і подався до Києва, де стрімко розгорталися події з проголошення Української Центральної Ради. Євген Коновалець, який у цей час формував підрозділ Січових стрільців, оцінив вишкіл Осипа і спершу призначив його командиром чоти, а невдовзі і сотні. Після поразки Української Народної Республіки Осип змушений був повернутися в Галичину, де приєднався до місцевої Української військової організації. Його досвід дуже знадобився підпільникам. Він одразу увійшов до складу референтури розвідки, а невдовзі очолив її.

За наполяганням Думіна особливу увагу в роботі розвідки почали приділяти конспірації. До мінімуму зводили особисті прямі контакти, тексти повідомлень шифрували, для передачі зібраних матеріалів використовували систему так званих «поштових скриньок», вдавалися до зміни одягу і зовнішності, навіть застосовували грим.  Доволі швидко розвідувальна мережа під керівництвом Осипа Думіна розрослася й набула великого розмаху. Роботу поставили так, що низові ланки знали лише своїх очільників, у разі провалу одного виключалося, що він потягне за собою усю резидентуру. Нерідко розвідники і кур’єри знали один одного лише за псевдом.

Після відходу від керівництва розвідкою УВО Осип Думін переїхав до Кенігсберга, де занурився в літературну й редакторську діяльність. За його авторства вийшли друком такі праці, як «Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914–1918», «Історія українського війська», «Повстання проти гетьмана Скоропадського і Січові Стрільці» та ін. Крім цього, він  друкував в українських часописах багато статей з історичної тематики і спогадів про визвольні змагання.

Після завершення Другої світової війни Осип Думін був заарештований радянськими органами НКВС і у травні 1945 року страчений у Гданську. Під час слідства йому з-поміж іншого пригадали послідовну і непримиренну боротьбу за свободу і незалежність України.