Один із Героїв Крут у майбутньому став розвідником

1/28/2021
singleNews

Серед тих, хто в січневі дні 1918 року став під Крутами на шляху більшовицького війська, яке наступало на Київ, особливе місце займає Семен Могила. У тому бою він командував юнацькою чотою. А після вимушеної еміграції активно діяв у складі розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу, яким керував генерал-хорунжий Юрко Тютюнник, і неодноразово із розвідувальними завданнями відряджався на українську територію.

У 1917 році Семен  Андрійович Могила працював реєстратором у містечку Рівному Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. Щойно він дізнався про організацію Української Центральної Ради, як одразу подався до Києва. Прагнення не пропустити головні події у столиці переважило всі його плани. У Києві вступив на навчання до 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького, де зустрівся зі своїм другом і двоюрідним братом Михайлом Михайликом, який повністю поділяв його погляди на побудову вільної суверенної Української держави.

Навчався Семен успішно і невдовзі став бунчужним свого курсу. А коли наприкінці 1917 року школа виступила на оборону державного кордону на Чернігівщині проти більшовицьких військ, що наступали, він уже командував юнацькою чотою – 30 хлопцями.

Могила був старшим від інших. Напевне, вік і життєвий досвід сприяли тому, що його послали наперед на чолі невеликого загону із завданням провести розвідку. Хлопці сіли на паротяга й одразу вирушили в напрямку червоних військ. Вони навіть не встигли розробити детального плану як діятимуть у разі раптової зустрічі з ворогом. Та того дня юнацька сміливість і відвага були на їхньому боці. Їм навіть вдалося зненацька напасти на передовий загін червоних і захопити кількох полонених.

Сутужніше було згодом у бою під самими Крутами. Відчуваючи відповідальність за підлеглих, Семен Могила понад усе піклувався, аби винесли з поля бою всіх поранених юнаків їхньої сотні. Самому йому вдалося уціліти. Невдовзі опинився на рідній Херсонщині. Там сформував власну партизанську групу, яка активно боролася проти радянської влади.

За якийсь час воєнні дороги привели Семена Могилу до легкого гарматного куреня 6-ї Січової стрілецької дивізії. Особливу славу дивізія здобула в боях під Замостям у серпні 1920 року, де група польських і українських військ зуміла затримати й знекровити Першу кінну армію Семена Будьонного, яка кавалерійським маршем рухалася на Варшаву.

Потім були відступи, важкі бої, втрати, вимушене перебування у польських таборах для інтернованих військ. Та Семен не втрачав надії на повернення в Україну. Невдовзі його залучили до роботи у Партизансько-повстанському штабі. Цей штаб був спеціальним органом Державного Центру УНР в екзилі. Він дислокувався спершу на території Польщі у Тарнові, а згодом перебрався до Львова. Головною метою його діяльності була підготовка повстання для повалення радянської влади в Україні і відновлення суверенної Української держави. А керував ним генерал-хорунжий Юрко  Тютюнник.  

З особливою увагою до Семена поставився начальник розвідувального відділу штабу полковник Олександр Кузьмінський. В умовах партизанського-підпільної боротьби досвідчений воєначальник, який до того очолював Розвідочну управу Генерального штабу армії УНР, зумів налагодити розвідувальну роботи штабу. До складу відділу входили три секції: офензиви (розвідки), дефензиви (контррозвідки) та пресова секція. Розвідувальна секція вела агентурну роботу, здійснювала підбір і навчання розвідувальних кадрів, а також підготовку документів для легальної роботи в УСРР. Крім цього вона була своєрідним інформаційно-аналітичним центром і обробляла одержану різними каналами інформацію.

Невдовзі було підготовлено «Проект організації розвідки на терені України», спрямований передусім на уніфікацію та вдосконалення організаційної структури розвідапарату повстанського руху на українських землях. У ньому передбачалося направлення у різні регіони розвідників і кур’єрів для підготовки ґрунту до майбутнього загальноукраїнського повстання. 

 Відтак Семена Могилу кілька разів відряджали на українську територію із розвідувальними завданнями. Влітку 1921 року він пробрався на Херсонщину, щоб сформувати партизанський загін і організувати антирадянське повстання. Але тоді на заваді стали чекісти, які розгромили підпілля. Довелося повертатися на територію Польщі.

Невдовзі у Партизансько-повстанському штабі розробили операцію з перевірки одного із колишніх сотників Армії УНР, який повернувся з еміграції на радянську територію і мешкав у Харкові. Це завдання доручили Семену Могилі.

У перший день нового, 1923 року, мали перейти кордон. Але так звану групу перебіжчиків та контрабандистів із Польщі, до складу якої увійшов Семен Могила із помічником,  затримали  радянські прикордонники в містеч­­ку Судилкові під Ізяславом. Порушників кордону відправили до місцевого відділку Державного політичного управління, а невдовзі під посиленою охороною – до Києва.

Як з’ясувалося згодом, чекісти вже схилили на свій бік колишнього сотника УНР і налагодили з його допомогою оперативну гру із Генштабом Військового міністерства уряду УНР та розвідвідділом польського Генштабу. Керівництво ДПУ УСРР очікувало на прибуття кур’єрів із Польщі і планувало контролювати усі їхні подальші дії. Але непередбачуваний арешт прикордонниками зіпсував усю операцію. Тепер не лишалося іншого шляху, як спробувати завербувати Семена Могилу. Щоб він не перешкодив операції і також діяв за сценарієм чекістів.

День за днем із ним наполегливо працювали співробітники ДПУ. Та все марно. У них нічого не виходило. Могила не піддавався ні на переконання, ні на шантаж, ні на погрози, ні на побої. «Для перевербування органами ДПУ непридатний», – так після численних допитів записали слідчі у висновках. Від нього не добилися ні адрес інших повстанців і підпільників, нічого. У повідомленні на адресу голови ДПУ УСРР Манцева, яке знаходиться в архівній слідчій справі, зазначається: «Питання про його використання вирішене нами негативно з урахуванням того, що як суб’єктивна оцінка Могили, так і об’єктивні дані не свідчать на його користь і не дають жодних гарантій що він  чесно і щиро працюватиме на нас».  

Так тривало до середини лютого 1923 року. Потім його під спеціальним конвоєм перевезли до Харкова. Там із ним  кілька разів особисто зустрічався заступник голови ДПУ УСРР Всеволод Балицький, умовляючи перейти на бік радянської влади. Коли і в нього нічого не вийшло, зайшли з іншого боку. Семена спробували зламати за допомогою родичів. Розшукали рідного брата, який був комуністом і працював у Оренбурзі редактором газети «Звезда». Той під диктовку місцевих чекістів написав Семенові листа, де радив покаятися перед радянською владою і просити в неї пробачення. Та й це не подіяло.

24 серпня 1923 року справу Семена Могили передали на розгляд надзвичайної сесії Харківського губернського суду. Рішення було очікуваним: засудити до страти. Та чомусь не квапилися з виконанням вироку. Ще понад пів року він провів у камері смертників харківської в’язниці. Мабуть ще сподівалися на те, що змінить свою позицію. Не змінив і не розкаявся.

У ніч із 22 на 23 березня 1924 Семена Могилу розстріляли.