Убивство Петлюри. Із архівних документів розвідки

5/25/2021
singleNews

Архівні документи розвідки, які стосуються убивства 25 травня 1926 року в Парижі українського державного і політичного діяча Симона Петлюри, дають змогу побачити, як ця подія висвітлювалася в закордонній пресі, як на неї реагували українські емігрантські кола і яке трактування й відображення вона мала в оперативних матеріалах радянських спецслужб. Розсекречені цілком таємні документи Іноземного відділу Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) СРСР є вагомим аргументом на підкріплення зроблених вітчизняними істориками висновків про те, що це убивство було організоване радянською владою, а судовий процес над убивцею використаний для дискредитації як самого Петлюри, так і всього українського визвольного руху.

Документи, які зберігаються в Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України – це здебільшого окремі довідки, повідомлення, доповідні записки радянської розвідки, які надсилалися закордонними резидентурами до Москви, а звідти частково переадресовувалися до ДПУ УСРР. Із них не можна скласти загальну й цілісну картину підготовки і скоєння анархістом і годинникарем Самуїлом Шварцбардом убивства. Не можна й дізнатися прізвищ тих, хто за ним стояв і хто був режисером цього злочину. Зазвичай у ті часи імена справжніх замовників і організаторів убивств ворогів радянської влади ретельно приховували, а нерідко знищували і всі документальні підтвердження, а також живих свідків.

Попри це, нині важливими є будь-які свідчення про цю подію, зокрема й такі, які відображають загальну атмосферу сприйняття цього убивства низкою європейських урядів і цивілізованою громадськістю.

Ось, наприклад, цитата із довідки Іноземного відділення ДПУ УСРР за червень 1926 року: «У газетах, що видаються в Румунії і Паризькому Відродженні, з’явилися свідчення про вбивство Петлюри. Газети змальовують це в такому вигляді: Петлюра з дружиною і донькою мешкав у Парижі. Обідав завжди в скромному ресторані зі своєю сімєю і завжди дорогою додому і до ресторану проходив повз парк. У фатальний для нього день він був без дружини, оскільки вона була хвора. Коли Петлюра проходив повз парк після обіду, до нього підійшов невідомий і запитав: «Ти Петлюра?» «Так, Петлюра». «Ну, тоді захищайся». Сказавши це, невідомий вистрілив у отамана, який упав, після чого незнайомець випустив ще приблизно 4–5 куль в Петлюру, який лежав. Петлюра лише встиг промовити: «Заради Бога, досить»... Убивцю схопила юрба, його почали бити і напевне убили б, якби не поспіла поліція» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12617. Т. 16. – Арк. 224).

Нині достеменно відомо, що Шварцбард застрелив Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. О 14 годині 15 хвилин він підійшов до отамана, який стояв біля книгарні і розглядав книжки, попередньо звернувся до нього, щоб роздивитися обличчя, і зробив сім пострілів. Від першої кулі, що потрапила у праве плече, Петлюра втратив рівновагу і впав на тротуар. Нападник продовжував стріляти в лежачого. Смертельною виявилась п’ята куля, що влучила у груди жертви, пробила легені й серце і спричинила значний крововилив. Ще дві кулі влучили в бруківку. О 14 годині 40 хвилин Петлюра помер, не приходячи до тями.

А ось інформація з іншої довідки ДПУ, в якій цитується неназвана газета: «Убивця намагався зробити враження, що мстить таким чином за єврейські погроми в Україні. Таке посилання є суцільною брехнею. Петлюра ніколи не був антисемітом, а навіть навпаки під час його правління в Україні між його урядом і єврейськими жителями України було укладено договір. На знак цього був створений пост міністра з єврейських справ, що був у складі уряду до останнього моменту. Зате Петлюра був найзатятішим ворогом більшовиків в Україні, і це та обставина, яка красномовно свідчить про те, що стало приводом трагічної смерті Петлюри» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12617. Т. 16. – Арк. 264).

У архівних документах є згадування про те, як соратники Петлюри за кордоном збирали для судового процесу інформацію і документальні свідчення того, що єврейські погроми у той непростий період історії були стихійним явищем, обумовленим різними причинами, але на державному рівні ні уряд УНР, ні командування Збройних сил республіки до цього не мали жодного відношення. Понад те, сам Петлюра рішуче засуджував єврейські погроми.  

Ця інформація мала стати вагомим аргументом на противагу лінії захисту Самуїла Шварцбарда, адвокатом якого був Анрі Торес, великий прихильник СРСР і неофіційний юридичний радник радянського посольства у Франції. Інші аргументи прихильників Петлюри базувалися на тому, що убивство було не  актом помсти за єврейські погроми, а таємною операцією радянських спецслужб. При цьому у показаннях свідків фігурував такий собі Михайло Володін, якого у ЗМІ називають більшовицьким агентом і який нібито неодноразово зустрічався зі Шварцбардом напередодні вбивства Петлюри, а потім раптово зник із Парижу.

У документах, які зберігаються в ГДА СЗР України, прізвище Володіна не зустрічається. Водночас є низка згадувань про те, що це убивство було сплановане радянськими спецслужбами. Зокрема, у повідомленні резидентури ОДПУ СРСР із Парижа від 19.08.1926 року під назвою «Підготовка до процесу убивці Петлюри» зазначається: «17-го липня відбулося зібрання українських організацій, на якому Шульгин зробив доповідь про свою поїздку до Парижа. Із його доповіді зазначаємо найцікавіші місця: у Парижі існує цілковита впевненість, що Петлюру вбив агент більшовиків…» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 10324. Т. 2. – Арк. 23).

В іншому документі ця версія конкретизується і підкріплюється новими подробицями. Це повідомлення ОДПУ СРСР від 17.06.1926 року під назвою «Убивство Петлюри». У ньому йдеться про таке: «В есеровських паризьких колах одержано із Берліна відомості про  те, що убивство Петлюри організоване рад. владою. Остання нібито дуже занепокоєна появою у владі Пілсудського – великого особистого друга Петлюри. У зв’язку з цим Москва очікувала пожвавлення діяльності Петлюри, якого підтримував Пілсудський, для організації нового повстання проти більшовиків в Україні. Тому було вирішено вбити Петлюру і одночасно з цим посилити терор в Україні, чим і пояснюються посилені арешти, які нібито почалися там. Есери мають намір вищезазначені документи опублікувати для загального відома» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 10324. Т. 1. – Арк. 342).

Ці та інші відомості наводяться і в доповідній записці голови ДПУ УСРР Всеволода Балицького генеральному секретарю ЦК КП(б)У Лазарю Кагановичу. У ній зазначається: «Смерть Петлюри викликала серед української еміграції великий неспокій. Всі вважали – це справа Москви. Те ж саме думали і в урядових колах, особливо в Польщі…

В колах політичної еміграції з убивства Петлюри бажали зробити «аргумент» проти більшовиків. В газеті «Дні» полковник Порадєлов висловив думку, що Петлюру забито в зв’язку з переворотом його захисника Пілсудського, аби припинити зв'язок, який налагоджувався. «Останні новини» обурювалися «політичним убивством». Запевняючи в тому, що це зроблено для припинення діяльності Петлюри, вони вмістили повідомлення української делегації «з обвинуваченням Москви». Газета «Дні» також передрукувала відомості з польських та польсько-українських газет про те, що вбивство – це справа рук Комінтерну, і відбулося воно тому, що боялися, аби знову не почалися польсько-українські близькі стосунки, які б призвели до союзу» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12624. Т. 1. – Арк. 112–113).

Інформація про неабияке побоювання радянського керівництва, що після приходу до влади у Польщі Юзефа Пілсудського він всіляко сприятиме Симону Петлюрі у його прагненнях відродити незалежну Українську державу, знаходить своє підтвердження і в інших документах. Ці відомості дослідники також трактували як непрямий доказ зацікавлення Москви у тому, щоб знищити лідера української еміграції як фізично, так і морально, дискредитувавши його в очах світової громадськості. Тобто час для скоєння теракту і виконавець були обрані не випадково.

Так, ще 10 лютого 1926 року голова уряду УНР у екзилі Андрій Лівицький у листі із Варшави, де він мешкав, інформував Петлюру, що в Польщі готується державний переворот. При цьому зазначав, що його наслідком стане прихід до влади маршала Юзефа Пілсудського, з близьким оточенням якого він налагодив тісний контакт і одержав запевнення допомоги українцям в боротьбі з більшовиками та відновленні незалежності УНР. Цей лист перехопили чекісти, оцінили, доповіли керівництву і в подальшому уважно стежили за тим, як розгортатимуться події.

12 травня 1926 року Юзеф Пілсудський за допомогою військових здійснив державний переворот у Польщі. В польських і українських політичних колах одразу почали говорити про відновлення союзу Пілсудського з Петлюрою і про новий похід проти більшовиків. Органи ДПУ у зв’язку з цим активізували свою діяльність і про такі настрої регулярно доповідали вищому керівництву країни. Це підштовхувало до фізичної ліквідації політичного оппонента, який був лідером української еміграції і у списку ворогів радянської влади був серед перших.

Про те, що керівництво СРСР проявляло неабиякий інтерес до справи, пов’язаної з убивством Петлюри, свідчать і резолюції на документах ОДПУ. Наприклад, на повідомленні із резидентури радянської розвідки у Берліні від 14.06.1926 року під назвою «Причини відмови Пілсудського. Німецько-польське зближення. Смерть Петлюри у польсько-українському висвітленні» зазначено прізвища осіб, яким цей документ адресовано для ознайомлення, – Менжинському, Ягоді, Чичеріну. А потім червоним олівцем дописано: Дзержинському, Балицькому, Ворошилову.

Радянські спецслужби ретельно відстежували всі події, пов’язані з цією справою, і навіть процедуру поховання. Згідно з документвами, віддати шану Голові Директорії та Головному отаману військ УНР Симону Петлюрі приїхали лідери уенерівської еміграції Андрій Лівицкий, Валентин Садовський, генерал Володимир Сальський та делегати українських громад в країнах Європи та Америки. На похороні були присутніми польський військовий аташе полковник Клеберг, що представляв прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського, а також посланці французького і чеського урядів. «Факт смерті Петлюри справив у лавах пілсудчиків велике враження, – зазначається в одному з повідомлень ДПУ УСРР. – Пілсудский висловив своє співчуття через свого ад’ютанта Андрію Лівицькому, в якому зазначає, що «Польща не забуде допомоги українського народу, одержаної в критичний для неї момент» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 12617. Т. 16. – Арк. 248).  

Низка архівних документів присвячена тому, як прихильники Петлюри збирали інформацію для судового процесу, як вшановували його пам'ять, створювали товариство його імені, випускали листівки, газети, збиралися на його могилі на цвинтарі Монпарнас. Зокрема, на одній із оригінальних світлин зображено делегатів з’їзду Товариства колишніх вояків Армії УНР, які прийшли віддати данину пам’яті колишньому головному отаманові у 1933 році. (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6687. Т. 1. – Арк. 206-06; 206-07 ).