Натисни та тримай

Розвідувальна місія Володимира Великого, хрестителя Київської Русі-України

Тоді як Аскольд і Ольга лише самі прийняли обряд хрещення і спонукали до цього невелике коло осіб зі свого оточення, князь Володимир, син Святослава, пішов далі. Він використав запровадження християнства у Київській Русі як важливий інструмент державної політики, спрямований на виведення підлеглих йому земель і народів на якісно новий цивілізаційний шлях розвитку.

Продовження історії про вивідувальну діяльність у Київській Русі та передумови запровадження християнства

За часів правління Володимира було здійснено низку реформ у всіх сферах життя Київської Русі. Основні зусилля він зосередив на розбудові держави, формування якої загалом було завершено. Зміцнив центральну владу і продовжував політику збирання східнослов’янських земель навколо Києва. За традиціями своїх попередників брав подать з усіх, хто визнавав його зверхність, а тих, хто чинив спротив, підкоряв мечем. Ходив із дружиною на білих хорватів,  волинян (дулібів), ятвягів, волзьких булгар, в’ятичів, радимичів, печенігів.

Володимир розумів, що кордони своєї землі, яка вже охоплювала величезні території, слід уміло боронити. Задля цього він розбудовував складну і розгалужену систему валів, яка згодом одержала назву «змієві вали», почав зводити укріплені міста, зміцнювати на кордонах спостережні пункти. До війська замість варягів брав своїх воїнів, які були більше мотивовані захищати рідну землю.

 У зовнішній політиці князь Володимир докладав чимало зусиль для зміцнення міжнародного авторитету своєї держави. Він встановив дипломатичні відносини з Польщею, Чехією, Священною Римською імперією, Швецією, Норвегією. Активізував стосунки з Візантією, створюючи протидію її зусиллям перетворити Київську Русь на залежну державу. Започаткував так звану «шлюбну дипломатію» руських князів, одружуючи своїх дітей із представниками королівських династій європейських країн: Святополк був одружений із донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав – із донькою шведського короля Олафа, одна донька Премислава була дружиною угорського короля Владислава Лисого, друга – чеського короля Болеслава Рудого.

Сам князь Володимир взяв у жони принцесу Анну, яка була дочкою візантійського імператора Романа II й сестрою чинного на той час імператора Василія II Болгаробійця. Цьому шлюбу передувало багато драматичних подій, які по-різному трактувалися дослідниками. Попри це, усі ці шлюби мали визначальне значення для подальшого цивілізаційного розвитку Київської Русі.

У 987 році проти молодого 18-річного спадкоємця візантійського престолу Василія ІІ вчинили заколот знатні вельможі й воєначальники. Щоб не втратити владу, він звернувся по допомогу до київського князя Володимира. Відбувся обмін посольствами, внаслідок чого дійшли такої угоди: Київ надає військову допомогу, натомість Володимир одружується з візантійською принцесою Анною і в такий спосіб отримує визнання у тогочасних правителів Європи, а ще зобов’язується прийняти хрещення разом з усім народом своєї держави.

На виконання цієї угоди Володимир послав шеститисячне військо варязьких воїнів, яке невдовзі допомогло Василію ІІ здолати його супротивників. Але візантійський імператор не квапився виконувати свою обіцянку – віддавати багрянородну, тобто царствену від народження сестру за варвара. Так тривало багато місяців. Зрештою, київський князь вирішив силою змусити імператора виконати умови русько-візантійського договору. Він зібрав дружину і пішов на Корсунь (в історичних трактатах ще згадується як Херсон, Херсонес) – головне візантійське місто в Криму. За деякими припущеннями, Володимир у такий спосіб мав ще намір покарати корсунян, котрі перейшли на бік політичних супротивників візантійського імператора Василія ІІ та його брата Костянтина.

У «Повісті временних літ» про це є така згадка: «У рік 6496 [988]. Пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: «Якщо ви не здастеся, – буду стояти хоч три роки».

Ця визначальна віха в русько-візантійських стосунках, яка пов’язана зі шлюбом Володимира й Анни, місцем і обставинами хрещенням київського князя та облогою Корсуня, істориками змальовується й трактується по-різному. Водночас в усіх літописах і стародавніх переказах незмінно зазначається, що взяти неприступне місто русичам допоміг їхній прибічник (інформатор, агент) у стані супротивника, який вивідав важливу інформацію про водопостачання оточених і зумів її передати назовні. Принаймні увесь подальший хід подій свідчить, що цей чоловік був реальним.

Нібито після багатомісячної облоги Корсуня якось на світанку один із ратників перечепився через стрілу з яскравим червоним оперенням. На мить зупинився, придивився й помітив смужку полотна, міцно прив’язану до хвостової частини. Обережно розмотав. Там було щось написано. Але він не вмів читати. Одразу ж поніс до свого тисяцького. Невдовзі відшукали товмача, який переклав: «За тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вода по трубі. Перекопавши, ви переймете воду».

«Якщо збудеться се – охрещусь!» – так нібито відреагував на це Володимир і одразу ж дав наказ відшукати місце, про яке йшлося в записці. Невдовзі руські воїни віднайшли товсті череп’яні труби, вкопані на два сажні в землю, якими до Корсуня надходила питна вода. Це стало переломним моментом облоги. Корсуняни зрозуміли, що подальший спротив не матиме жодного сенсу і лише ускладнить їхню долю. Тому вирішили здатися на милість князя Володимира.

У захопленому місті особливий інтерес становили християнські храми з хрестами на куполах, які яскраво відблискували на сонці. Та все ж найбільша увага була прикута до грецького священика на ймення Анастас. Це він написав записку, прикріплену до стріли.

Як воно все відбувалося насправді, ніхто достеменно не знав, але з вуст в уста переповідали різноманітні історії про те, що він нібито співчутливо ставився до русичів, завдячував їм за добру послугу, зроблену свого часу. За це, мовляв, нині віддячив. А дехто взагалі утаємничено подейкував, що Анастас заздалегідь діяв за вказівкою князя Володимира і був його вивідувачем. Недарма ж бо князь привселюдно пообіцяв забрати його до Києва і щедро нагородити.

Після падіння Корсуня візантійські правителі нарешті прислали свою сестру Анну, з якою Володимир невдовзі взяв шлюб. Але спершу він, згідно з раніше досягнутими домовленостями, мав охреститися. Цей обряд, за тогочасними канонами, передбачав кілька етапів. Зокрема, у Корсуні відбулося урочисте дійство.

«Охрестився ж він у церкві святої Софії, – йдеться у «Повісті временних літ». – І єсть церква та в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата – за олтарем».

Із Корсунського походу Володимир привіз до Києва дорогоцінні реліквії нової віри, які невдовзі зайняли чільне місце у першому в Русі кам’яному храмі на честь Пресвятої Богородиці, більше знаному як Десятинна церква. До кліру цього головного руського храму переважно входили, на перших порах, корсунські священнослужителі. Серед них особливе місце посів Анастас корсунянин, який став управителем церкви, брав участь у хрещенні киян у водах Дніпра, сприяв поширенню християнства в Руській державі.  

Відтоді священики не лише проповідували нову віру, впроваджували християнство, а й брали участь у зміцненні державності Київської Русі, вивченні інших земель, налагодженні міждержавних стосунків, здійсненні поїздок в сусідні країни з розвідувальною метою.

Володимир Святославович і до прийняття християнства надсилав  посольства до інших країн. Посли мали ознайомитися із ситуацією у тих країнах і тамтешніми віруваннями. Літопис свідчить, що у 987 році київські бояри і старці «вибрали мужів добрих і тямущих, числом десять, і сказали їм: «Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу». По поверненню послів Володимир сказав їм: «Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки». А ще він відряджав емісарів до Священної Римської імперії, Єрусалиму, до чехів, поляків, угорців та інших народів.

Після запровадження християнства його устремління на захід і схід не припинилися. Так, у 990 році Володимир послав із розвідувальною місією до Волзької Булгарії філософа Марка Македонянина. Прикриттям слугувало проповідування християнства. Насправді київського князя більше цікавили зміни в тій  країні, пов’язані з централізацією влади і зміцненням позицій окремих місцевих князів. Невдовзі до Києва прибули чотири булгарських князі, які прийняли християнство і докладно розповіли про те, що відбувається у Волзькій Булгарії.

На підставі одержаної інформації Володимир у 994 і 997 роках здійснив військові походи, в результаті яких він переміг і полонив булгарське військо, тим самим послабив позиції еміра і убезпечив кордони Русі від нападів зі сходу.

Отже, вивідувальна діяльність за часів Київської Русі зіграла визначальну роль не лише у здійсненні військових походів, а й в одержанні важливих відомостей про віровчення інших народів і, зрештою, у запровадженні християнства в давньоруській державі.

 

Що ще цікавого

69
0
27.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі
90
0
26.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі
114
0
25.11.2020 Огляд заходів іноземних держав щодо протидії поширенню COVID-19 у світі