Натисни та тримай

Операція «Ставка»

Убивство представниками радянських спецслужб лідера ОУН Євгена Коновальця у 1938 році стало хрестоматійним прикладом того, як тоталітарні режими не гребують жодними методами, щоб розправитися зі своїми політичними опонентами. Звернення до тієї давньої історії, до пожовклих документів із архівів ДПУ–НКВС–КДБ СРСР змушує виносити важливі уроки з минулих подій, бути пильними в умовах нинішньої агресії проти України.

Активність Євгена Коновальця і зростання популярності його ідей серед української молоді неабияк турбували більшовицьке керівництво в Москві. Під час Голодомору 1932–1933 років і у подальшому ОУН ще наполегливіше розвінчувала злочини сталінського режиму, посилила публічний тиск на радянську владу і зажадала розгляду в Лізі Націй питання про становище в Україні. Це дуже непокоїло радянських діячів.

У цей період завдання рішучої боротьби із закордонними українськими націоналістичними центрами було одним із головних для зовнішньої розвідки СРСР та її підрозділів в УСРР. У 1933 році голова ОДПУ СРСР В’ячеслав Менжинський підписав наказ про розробку плану дій з нейтралізації ОУН та її лідерів. У червні 1934 року замість Об’єднаного державного політичного управління був створений Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР. Іноземний відділ (розвідувальний) став у ньому 5 відділом Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР. Відповідно, в Українській республіці Іноземний відділ увійшов до складу Управління державної безпеки НКВС УСРР.

 

Довідка:

Завдання 5 відділу (зовнішня розвідка) ГУДБ НКВС СРСР:

- виявлення антирадянської діяльності іноземних держав та їх спецслужб, а також антирадянських емігрантських організацій;

- викриття шпигунської діяльності на території СРСР;

- керівництво закордонними резидентурами;

- контроль за в’їздом в СРСР і виїздом іноземців.

 

Після отримання директив про необхідність посилення розвідувальної і контррозвідувальної діяльності стосовно закордонних українських націоналістичних центрів, Іноземний відділ НКВС УСРР одразу розробив і надіслав до Москви відповідні пропозиції. Серед іншого був пункт про впровадження в оточення Євгена Коновальця перевіреної і надійної агентури, яка змогла б дізнаватися про плани головного провідника ОУН і впливати у такий спосіб на розвиток подій.

У ті роки співробітники радянської розвідки уже мали в середовищі ОУН своїх агентів і знали, що Коновалець докладав величезних зусиль для налагодження зв’язків з націоналістичним підпіллям у підрадянській Україні, в існування якого він свято вірив. На цьому й зіграли. Операція отримала назву «Ставка».

ДПУ УСРР мало у своєму арсеналі агента Василя Лебідя. Родом із Галичини, він ще у Першу світову війну служив у підрозділах Українських січових стрільців Австро-угорської армії. Потім потрапив до російського полону і від 1915 до 1917 року перебував у таборі військовополонених під Царициним, де у той самий час утримували у полоні Євгена Коновальця, Романа Сушка та інших галичан. Згодом, у роки національно-визвольних змагань в Україні, вони разом воювали проти частин Червоної армії та інших ворогів УНР. 

Після того, як українське військо опинилося на території Польщі й припинило відкритий спротив, Є. Коновалець направив в Україну відданих побратимів для організації підпільних осередків і повстанського руху. Серед них був і В. Лебідь. Але розгорнути підпільну роботу йому не вдалося. Він одразу потрапив до рук українських чекістів і в обмін на життя та спокій для себе й своїх близьких погодився на співпрацю.

Діючи за вказівкою чекістів, В. Лебідь спочатку спробував нелегально потрапити за кордон через Фінляндію, але невдало. Фінські прикордонники повернули його назад. Невдовзі, у серпні 1933 року, прибув до Бельгії на радянському вантажному кораблі. Там розшукав члена Проводу ОУН Дмитра Андрієвського. Згодом до Брюсселя приїхав Євген Коновалець.

 Згідно з легендою, В. Лебідь, який у цей час мав прізвище Хом’як, переконливо розповідав про налагоджену ним підпільну роботу в Україні.  Нібито він на початку 1930-х років працював фінансистом у будівельному тресті Харкова, а коли почалися арешти, зник з міста і деякий час переховувався, потім за фальшивими документами влаштувався до знайомих моряків на радянський корабель, на якому й прибув до Бельгії.

Є. Коновалець наполягав, щоб В. Лебідь повертався в Україну для розбудови підпільної мережі. Зрештою, у жовтні 1934 року, агент прибув до СРСР і доповів у ДПУ, що поставлене завдання із завоювання довіри керівництва ОУН виконав.

На наступному етапі вирішили за посередництва Лебідя-Хом’яка впровадити в ОУН кадрового співробітника центрального апарату НКВС. На цю роль обрали Павла Судоплатова, який був родом із Мелітополя, проживав в Україні до 1933 року, працював у Харкові в ДПУ УРСР і володів українською мовою. У листах до Є. Коновальця В. Лебідь повідомив, що до роботи у підпіллі залучив колишнього комсомольця, з яким давно знайомий, виховував його у націоналістичному дусі і вважає, що з цієї молодої людини вийде корисний борець за ідею незалежної України. У листах він пропонував направити хлопця за кордон для спеціального вишколу. Водночас П. Судоплатова майже упродовж року інтенсивно готували до цієї поїздки і навчали німецької мови.

У червні 1935 року В. Лебідь разом із П. Судоплатовим, який узяв ім’я та прізвище Павлусь Валюх, прибули у Фінляндію, де незадовго до цього співробітники НКВС легалізували ще одного агента в середовищі ОУН. Це був Кіндрат Полуведько, 1895 року народження, українець, родом із Вінниччини, який упродовж 1918–1920 років був українським есером і входив до кола прихильників УНР, але згодом відійшов від активної політичної діяльності, влаштувавшись на роботу в систему наркомосвіти України. У 1933 році його заарештували як колишнього есера. Під час слідства він дав згоду на співпрацю.  Невдовзі для нього розробили легенду, згідно з якою він входив до однієї з націоналістичних груп, ліквідованих ДПУ, був засуджений, але зміг утекти з Соловків у Фінляндію.

Упродовж певного часу представники місцевого осередку ОУН ретельно перевіряли К. Полуведька. Він усіляко намагався грати роль українського патріота, який постраждав від радянської влади, часто друкувався у націоналістичній пресі, зокрема, у паризькій газеті «Українське слово», брав активну участь у громадському житті. Невдовзі його помітили представники Проводу ОУН, увійшли з ним у контакт, а українська громада у Фінляндії обрала його своїм головою. Це створило йому необхідні умови для збирання інформації про діяльність ОУН.

Після кількамісячного мешкання у К. Полуведька П. Судоплатову невдовзі вдалося зустрітися з Є. Коновальцем і встановити з ним довірчі стосунки. Василь Лебідь відрекомендував його своїм племінником, представником нового покоління української молоді, яке розчарувалося в радянській дійсності і готове боротися за відновлення незалежності України. Поступово стосунки між Судоплатовим і керівником Проводу ОУН стали дружніми. Вони разом їздили до Парижа та Відня, де зустрічалися з лідерами української еміграції, обговорювали плани можливого розгортання націоналістичного підпілля в Україні на випадок початку війни.

Після того, як у Кремлі ознайомилися із добутою інформацією про діяльність і плани ОУН, прийняли рішення ліквідувати лідера ОУН. Такий задум виник безпосередньо у Сталіна, який під час обговорення можливих шляхів здійснення цієї операції зауважив, що її головна мета – ліквідувати керівника ОУН і змусити його оточення знищувати один одного у боротьбі за владу в організації.

П. Судоплатов без жодних вагань і докорів сумління узявся за підготовку до скоєння цього терористичного акту. У травні 1938 року він як радист радянського судна прибув із СРСР за кордон і в телефонній розмові з Є. Коновальцем домовився про зустріч у Роттердамі. Під час цієї зустрічі він подарував очільнику ОУН коробку цукерок, в якій був вмонтований вибуховий пристрій. Вибух стався через півгодини після того, як П. Судоплатов залишив ресторан. 

Убивство Є. Коновальця мало широкий резонанс в українських націоналістичних колах. Як і було передбачено в СРСР, воно посилило внутрішнє протистояння серед членів ОУН і призвело до розколу. Попри це, припинити існування організації шляхом усунення Коновальця не вдалося.

Що ще цікавого

185
0
Розвідник-нелегал Федір Хілько: 17 років під прикриттям за кордоном
297
0
Релакс не на часі. Розвідка назвала головні зовнішні загрози для України
244
0
Розвідувальна місія Володимира Великого, хрестителя Київської Русі-України