Натисни та тримай

Зовнішня розвідка України: від розвідників Богдана Хмельницького до Євроатлантичної інтеграції

Сьогодні Українська зовнішня розвідка святкує свою 101-у річницю і небезпідставно претендує на чільне місце серед споріднених спецслужб у світі. Дослідивши численні матеріали Галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки та історичні документи прадавніх часів, сьогодні впевнено можна говорити про міцні історичні корені і родовід зовнішньої розвідки, окремі неординарні особистості, свій „почерк” та своїх національних героїв „невидимого фронту”.

Немало досягнень на ниві таємної дипломатії було здобуто за часів Богдана Хмельницького, який надавав важливого значення розвідувальній діяльності, у ряді випадків сам приймав і відправляв емісарів, давав їм необхідні інструкції. Гетьманові вдалося налагодити систематичне надходження цінної інформації не лише з обозів ворожих військ та оточення деяких політичних діячів, а й безпосередньо з дуже важливих у ті часи польської та литовської столиць. Серед розвідників, що діяли в чужих коридорах влади, був особистий камергер польського короля Яна Казимира Василь Верещака. Український шляхтич брав безпосередню участь у таємних нарадах керівництва Речі Посполитої. Всю одержану надзвичайно важливу інформацію військово-політичного характеру конфіденційними каналами через кур`єрів він передавав Богдану Хмельницькому.

До когорти найвизначніших розвідників міжнародного екстра-класу, які діяли у XVII-XVIII століттях, можна сміливо занести Григорія Орлика – сина гетьмана Правобережної України Пилипа Орлика. Під час вимушеної еміграції в Європі, вільно оволодівши шістьма мовами, у 24 роки він став ад`ютантом польського коронного гетьмана Понятовського. Волею долі гетьманич потрапив у сферу діяльності розвідки французького короля Людовіка ХV. За успішну таємну місію з доставки тестя Людовіка ХV – Станіслава Лещинського – з Франції до Варшави король нагородив Орлика орденом «Хреста святого Людовіка», подарував діамант і графський титул на ім`я кавалера де Лазіскі. Упродовж кількох років під виглядом офіцера швейцарської гвардії, перського купця, челядника чи французького лікаря Григорій Орлик виконував таємні завдання в Туреччині та Криму. Наполегливо шукав на чужині підтримки визвольної боротьби запорожців, сам вів глибоку розвідку на терені України, побував інкогніто на Запорозькій Січі, мав чимало негласних помічників серед січовиків та іноземців.

На патріотичній хвилі проголошення Української Народної Республіки дух і звитяга українців зазвучали з новою силою і задля їхньої віковічної мети – утримати, розбудувати і захистити свою незалежність і державність. 1918 рік став відправною точкою в історії української розвідки. Тоді, за Центральної Ради, відбувалася розбудова збройних сил і спеціальних служб України. Адже загроза агресії з боку радянської Росії залишалася доволі реальною. У березні 1918 року новий начальник Генерального штабу Армії УНР полковник О. Сливинський провів його структурну реорганізацію.  І відтепер у складі Генштабу  був  створений відділ розвідки 1-го генерал-квартирмейстерства на чолі з Володимирим Колосовським.  У цей період головна увага української розвідки була зосереджена на вивченні становища на фронтах радянських військ в районі Дону і Кубані, враховуючи безпосередню наближеність цих регіонів до кордонів України. Також велася розвідка армій інших держав. Здобута відділом секретна інформація кожного дня включалася до розвідувальних звітів для командування Армії УНР. Водночас відділ розробляв рекомендації для військових аташе УНР за кордоном.  Головними методами оперативної роботи розвідувального відділу були здобування інформації агентурним шляхом, через опитування полонених і громадян, що перебували на території потенційного противника, обробка іноземних видань, де містилися відомості, котрі цікавили українську спецслужбу, обмін конфіденційною інформацією з розвідками союзних Україні держав. Попри кадрові та матеріально-технічні труднощі, розвідвідділ УНР заклав вагоме підґрунтя для подальшої розбудови й розвитку національних розвідувальних органів.

У радянський період розвідка в Україні існувала як територіальна складова єдиного загальносоюзного розвідувального механізму органів державної безпеки СРСР. Тоді годі було й говорити про якусь самобутність особливий шлях і почерк української розвідки. Десятиліттями вислів «український розвідник» поглинався поняттям «радянський розвідник». Поглянути ж за не радянські часові рамки у період СРСР взагалі мало хто наважувався, не кажучи вже про спроби позитивно зобразити представника розвідки українських еміграційних структур. Тому нерідко видатні герої-розвідники втрачали свою національну самоідентифікацію. У широкій свідомості жив загальний позитивний образ радянських розвідників Макарова-Кольцова, Ісаєва-Штірліца, Бєлова-Вайса, Бурлакова-Вихора, Абеля-Фішера, Молодого-Лонсдейла…

Після проголошення незалежності України в складі Служби національної безпеки України було створено Головне управління розвідки, організаційно-штатну структуру якого затверджено відповідним наказом Голови СНБУ 28 грудня 1991 року. Перед підрозділом постало завдання в короткі терміни визначити стратегію розвитку, основні засади, форми й методи діяльності за класичними напрямами роботи сучасної розвідслужби в незалежній Україні та налагодити постійне інформування вищого керівництва держави з актуальних проблем національної безпеки. На базі підрозділів стратегічної радіорозвідки Комітету державної безпеки та Головного розвідувального управління Генштабу МО СРСР у  1992 році було створено Управління радіоелектронної розвідки та контррозвідки Служби безпеки України (Управління “Р”), яке у 1999 році отримало статус Головного управління “Р” СБУ.

Важливим кроком у справі зміцнення правових засад діяльності став ухвалений у березні 2001 року Закон України „Про розвідувальні органи України”. У ньому було визначено мету, основні завдання та принципи роботи органів зовнішньої розвідки, окреслено їхні права і сфери діяльності, порядок взаємодії між ними та іншими державними органами, відносин з іноземними спецслужбами тощо.

У лютому 2004 року Указом Президента України на базі Головного управління розвідки та Головного управління “Р” було створено Департамент розвідки СБ України. Таке рішення керівництва держави сприяло уособленню підрозділами ГУ “Р” функцій технічної розвідки.

Нинішній період діяльності української зовнішньої розвідки бере свій відлік з 14 жовтня 2004 року –  дня підписання Указу Президента України „Про Службу зовнішньої розвідки України”. З цього часу  СЗР України функціонує як самостійний державний орган. 1 грудня 2005 року Верховною Радою України ухвалено Закон „Про Службу зовнішньої розвідки  України”.

Вагомим етапом розвитку зовнішньої розвідки України  стали спільні напрацювання розвідувальних органів України за консультативної допомоги країн-партнерів – Франції, Німеччини, Естонії, Литви, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Великобританії та Румунії, а також Офісу зв’язку НАТО –  проекту Закону України «Про розвідку». Законопроектом передбачено зокрема введення механізмів демократичного цивільного контролю, а також норм, що дадуть змогу забезпечити баланс між прозорістю парламентського контролю та потребою у забезпеченні захисту чутливої інформації про розвідувальну діяльність. Підвищується роль Ради національної безпеки і оборони України як головного координаційного органу спільної діяльності суб’єктів розвідувального співтовариства. Чітко прописується розмежування сфер діяльності між розвідувальними органами, насамперед Службою зовнішньої розвідки України та Головним управлінням розвідки Міноборони.  Законопроект передбачає врахування сучасних тенденцій розбудови державних органів відповідно до стандартів євроатлантичного співтовариства й міжнародної практики та створення законодавчого підґрунтя практичної взаємодії з партнерськими службами з країн НАТО та ЄС.  Нині проект Закону «Про розвідку» активно вдосконалюється і допрацьовується для розгляду і прийняття Верховною Радою України.

 Сучасна Україна стає важливим чинником європейської безпеки, і роль української зовнішньої розвідки є ключовою у цьому процесі. На сьогодні Служба зовнішньої розвідки України докладає всіх зусиль для забезпечення керівництва держави стратегічною інформацією, викриття ворожих планів і намірів, захисту національних інтересів  та сприяння просуванню зовнішньополітичних інтересів України.

 

 

Що ще цікавого

181
0
Розвідник-нелегал Федір Хілько: 17 років під прикриттям за кордоном
288
0
Релакс не на часі. Розвідка назвала головні зовнішні загрози для України
229
0
Розвідувальна місія Володимира Великого, хрестителя Київської Русі-України