Від Анголи до Гайани: новий нафтовий порядок без москви

На тлі напруженості навколо Перської затоки частина ринкових аналітиків заговорила про можливе повернення росії до ролі ключового постачальника вуглеводнів до Європи. Проте реальна картина значно складніша.

Близько 82% нафти, що транспортується через Ормузьку протоку, прямує на азійські ринки, а не до Європи. Більше того, на початку року надлишковий видобуток сформував певний буфер пропозиції, що знижує гостроту ситуації.

Конкурентний ландшафт теж не на користь москви. Ангола, Нігерія та Алжир нарощують потужності: Алжир планує виходити на 1 млн барелів на добу, Нігерія – на 2,1 млн до кінця року. Африканська енергетична рада прогнозує $22 млрд інвестицій у континентальний видобуток у 2026 році. У Латинській Америці Бразилія, Гайана та Аргентина забезпечують майже половину світового видобутку серед країн поза ОПЕК+, Бразилія цьогоріч прагне до позначки 4 млн барелів на добу, Гайана – до 1 млн завдяки технологіям ExxonMobil.

Окремо виділяється Оман, який розвиває портову інфраструктуру як регіональний перевалочний хаб: цього року підписано угоду про будівництво трубопроводу до терміналу Ras Markaz у Дукмі.

Репутаційний чинник залишається ключовим бар'єром. Використання енергопостачання як політичного інструменту вже закріпило за росією статус ненадійного партнера. Поточна ситуація на ринку – некритична для Заходу й однозначно невиграшна для москви.