Зерна більше – грошей менше: москва потрапила в пастку власного врожаю

міністерство сільського господарства росії обіцяє черговий рекордний урожай – і це, мабуть, найгірша новина для російських фермерів за останні роки.

Підставою для оптимізму в москві слугують «відносно сприятливі погодні умови». Але за фасадом офіційних прогнозів ховається картина, яку навряд чи покажуть у вечірніх новинах держтелебачення: галузь рентабельна все менше, зерно нікуди дівати, а ціни падають.

Тонна російської пшениці зараз коштує близько 240 доларів – на 10 доларів менше, ніж рік тому. Для ринку, де маржа і так мізерна, це відчутний удар. Добрива дорожчають, паливо – теж, логістика – окрема стаття витрат. Виробники затиснуті між собівартістю, що росте, і ціною продажу, що падає.

Внутрішні запаси зерна вже підібралися до 25 млн тонн – прямий наслідок попередніх «рекордних» сезонів і слабкого експорту. Світовий ринок перенасичений. Єгипет і Туреччина – традиційні покупці – знижують закупівлі. До цього додається зміцнення рубля: він робить і без того дешеве зерно ще менш конкурентоспроможним у валютному еквіваленті.

москва реагує так, як звикла, – регуляторними важелями. Квота на експорт зерна у 2026 році спочатку становила 20 млн тонн, у квітні її розширили ще на 5 млн. Змінні мита автоматично зростають разом зі світовими цінами, тобто в момент, коли експортери могли б заробити більше, держава забирає різницю собі.

Прогноз прогнозом, але частина центральних, поволзьких і південних регіонів відстає із посівною через погодні аномалії. Якщо це відставання не вдасться надолужити, фінальні цифри збору розійдуться з тим, що обіцяє мінсільгосп.

Рекордний урожай – якщо він справді відбудеться – покращить офіційну статистику та підживить кремлівський наратив про «продовольчу самодостатність». Але для тих, хто реально обробляє землю, важливіші інші речі: за скільки купують зерно, скільки коштує його виростити і чи взагалі вдасться продати за кордон.

Більший валовий збір у нинішніх умовах не означає більших доходів. Він означає жорсткішу конкуренцію між російськими експортерами, більший ціновий тиск і глибшу залежність від державних квот.