Окупаційна влада нав’язує студентам імперські міфи замість історії

росія взялася за системне переписування історії для молоді на тимчасово окупованих територіях України. Після гасел про «повернення додому» та «єдиний народ» у навчальні програми заходить російська версія минулого, у якій Україна поступово зникає як окрема історична та політична реальність.

Служба зовнішньої розвідки України отримала навчально-методичні матеріали курсу «Історія росії», запровадженого для студентів других курсів так званих «Херсонського державного педагогічного університету» (ТО м. Скадовськ) та «Херсонського технічного університету» (ТО м. Генічеськ). У розпорядженні розвідки – презентації про феодальну роздробленість Русі XI–XIII століть та події початку XX століття.

Матеріали побудовані за простим принципом: російське минуле розширюється, українське – прибирається. Володимиро-Суздальське князівство називають «класичним зразком руського князівства», а його розвиток подають як основу майбутньої централізованої російської держави. Великокняжий титул, за цією версією, переходить із Києва на північний схід ще в середині XII століття.

Завершення історії Київської Русі матеріали датують 1169 роком – роком розорення Києва військом Андрія Боголюбського. Далі вибудовується потрібна москві схема: Київ – Володимир – москва. Саме так російська історіографія пояснює перенесення центру Русі на північний схід і створює видимість прямої спадкоємності між Київською Руссю та російською державою.

Українці та білоруси в цій схемі відходять на другий план. Поляни, древляни та інші східнослов’янські племена фактично зводяться до «майбутніх росіян, українців і білорусів». На картах і схемах натомість домінують «руська земля» та «русичі» – терміни, які дозволяють розмити відмінності між середньовічною Руссю та сучасною росією.

Навіть князя Володимира матеріали перетворюють на зручний для російської пропаганди образ. Після хрещення Русі він постає «м’яким і людинолюбним правителем», який нібито утримувався від смертної кари. Насильницьке поширення християнства фактично не розбирається. Про Новгород згадують лише побіжно – фразою, що його «хрестили вогнем».

Окремий акцент зроблено на неминучості посилення москви. Із п’ятнадцяти давньоруських земель детально розглядаються лише три. Війни, завоювання та силове підпорядкування інших територій відходять на другий план. Натомість поглинання земель москвою подається як природний етап історичного розвитку.

Так само переписується історія російської імперії. Автори презентацій використовують праці російського історика бориса миронова, щоб створити картину нібито успішної імперії без масштабного зубожіння населення. Революції та протести пояснюються зростанням суспільних запитів після реформ. Відповідальність за кризу перекладається на робітників, які начебто «не звикли працювати». Дії Миколи II та правлячої еліти при цьому відходять із пояснення причин революції.

Військові поразки подаються за тією самою схемою. Увага зосереджується на героїзмі солдатів та окремих успішних рішеннях командирів. Брусиловський прорив 1916 року пояснюють «налагодженим постачанням», тоді як масштаб російських втрат залишається поза основним сюжетом. Участь російської імперії у Першій світовій війні зводять до боротьби за Константинополь і протоки, залишаючи за дужками імперські цілі російського керівництва.

Так само без критичного аналізу використовуються російські пропагандистські плакати часів Першої світової війни – «Священная война», «Могучая Русь» та інші. Студентам не пояснюють, як працювала воєнна пропаганда. Її образи фактично подаються як частина нормального патріотичного наративу.

Це не випадковий набір перекручених фактів. росія перебудовує освіту на окупованих територіях за єдиною схемою. Український історичний контекст замінюється російським, окупація подається як «повернення», а історія регіонів – як частина історії росії. Такий підхід уже закріплюється на рівні освітньої політики окупаційної адміністрації Херсонської області на 2026–2030 роки.

Мета цієї роботи очевидна. Молодому поколінню, яке виросло в незалежній Україні, намагаються нав’язати іншу історичну пам’ять. Для цього росія прибирає незручні факти, змінює терміни, підмінює причини подій і подає завоювання як природний історичний процес.

Створюючи штучний інформаційний вакуум за допомогою міфологізації, сакралізації, алгоритмічного масштабування та легітимізації, російські пропагандисти намагаються остаточно знищити критичне мислення в української молоді на ТОТ. Головна мета цієї системи – поповнити армію лояльних і слухняних громадян рф.